УГРІВАТИ

УГРІВА́ТИ (ВГРІВА́ТИ), а́ю, а́єш, недок., УГРІ́ТИ (ВГРІ́ТИ), і́ю, і́єш, док.

1. перех. Гріючи, робити теплим; зігрівати. І на півслові рвеш ти муки І голосінь тяжкі слова — Твоя любов, любов жива, А не сльоза вгріває руки Твоїм нахмуреним синам (Стельмах, V, 1963, 60); А сонце гріє все да гріє помаленьку. Угріло божий світ (Греб., І, 1957, 61); * Образно. Не посміхнеться темний ум, Не вгріє серця й жарт крилатий (Пушкін, Є. Онєгін, перекл. Рильського, 1949, 187).

2. неперех., рідко. Виділяти тепло; гріти: Сонце вгрівало, сиза земля парувала (Гончар, Земля.., 1947, 100); Сонце дедалі все вище та вище підпливало.. — Ач, як угріло! — обізвався, він [дід] (Мирний, І, 1949, 153).

3. перех., розм. Робити гарячим, доводити до потіння, завдаючи важкої роботи, фізичного напруження. Угріти коня (Сл. Гр.).

4. тільки док., перех., розм. З силою вдарити. Як угріє змія, то той по шию і ввійшов у мідний тік (Чуб., II, 1878, 238); [Кукса:] Що це ви, бодай вас, мало мене дубиною не вгріли? [Дранко:] Та то я шуткував! (Кроп., І, 1958, 205).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 380.

Угрівати, ва́ю, єш, сов. в. угріти, рію, єш, гл.

1) Пригрѣвать, пригрѣть, нагрѣвать, нагрѣть. А сонце гріє все та грів помаленьку; угріло Божий світ. Греб. 376. Ледачого і кожух не вгріє. Грин. 1. 234.

2) Разгорячать, разгорячить. Угріти коня.

3) Только сов. в. ударить. А він його як угріє в потилицю. Як угріє змія, то той по шию і ввійшов у мідний тік. Чуб. II. 238.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 4. — С. 316.