УГРУЩАТИ

УГРУЩА́ТИ (ВГРУЩА́ТИ), а́ю, а́єш, недок., перех., діал. Умовляти кого-небудь суворо, з докорами. Я її не бив, а так було все угрущаю.. А вона іноді мені каже: — Ти 6 лучче мене побив, ніж отак дорікати (Барв., Опов.., 1902, 203); // Взагалі умовляти. — Ото ж як перед Спасом я був у вас, і стали ви мене вгрущати, щоб не сумував, загомоніли до мене ласкаво, трохи ’д серця ’длягло (Барв., Опов.., 1902, 341).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 381.

Угрущати, ща́ю, єш, гл. Уговаривать внушительно, даже съ угрозой. Я її не бив, а так було все угрущаю. Г. Барв. 203. Стали ви мене вгрущити, щоб не сумував. Г. Барв. 341. І хазяйка, і хазяїн угрущають і Богом, і лозиною. Г. Барв. 356.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 4. — С. 316.