УГАМОВАНИЙ

УГАМО́ВАНИЙ (ВГАМО́ВАНИЙ), а, е.

1. Дієпр. пас. мин. ч. до угамува́ти.

2. у знач. прикм. Який угамувався. Гнат виявив перед Настею все, що так довго гнітило його серце, труїло його життя, і йому наче легше стало на серці. Але та стріча розбуркала в йому спомини давнього щастя, розжеврила вгамоване кохання (Коцюб., І, 1955, 26); Про його [Гната Гордєєва] гульню в місті виникали легенди, його суворо осуджували, але ніхто ніколи не відмовлявся від його запрошення на оргії. Так він жив цілі тижні. І несподівано з’являвся додому ще весь пропахлий запахом шинків, але вже вгамований і тихий (Горький, II, перекл. Ковганюка, 1952, 301).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 372.