УГАДЬКО

УГА́ДЬКО (ВГА́ДЬКО), а, ч., розм. Те саме, що уга́дник або уга́дниця. — Ти б краще спиталася, чого це Демид приїхав. — Авжеж чого: мабуть, попрощаться.. — От же й не вгадала, стара! Поганий ти угадько… (Гр., II, 1963, 57); [Конон:]. Не те ти, Юрку, кажеш, не те у тебе на думці! [Юрко:] Невже? Який ти угадько! (Кроп., III, 1959, 263); — Батько ж твій, хлопче, мабуть, козацького роду? — Не інакше, — Колосовський важко спромігся на слово. — От бач, який я вгадько… (Гончар, Циклон, 1970, 44).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 371.

Угадько, ка, м. Отгадчикъ, угадывающій будущее. У мене два сини та обидва вгадьки: один ка’, що дощ буде, а другий ка’ — ба, не буде; хоч той, хоч другий вгадає, а все ж таки сини правду кажуть. Канев. у. Ном. № 5734, 6515.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 4. — С. 312.