ТЯМОВИТИЙ

ТЯМОВИ́ТИЙ, а, е. Здатний добре й швидко міркувати, осмислювати, розуміти що-небудь; кмітливий, тямущий. За молодих літ баба (а не дід) тямовита була і рухлива — старалась про дітей (Барв., Опов.., 1902, 486); Дітлахи виявилися тямовитими (Тулуб, В степу.., 1964, 307); — А Левка навчила читати? — Так то ж Левко. Він такий тямовитий, що вже сам до тисячі лічить (Стельмах, II, 1962, 107).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 347.

Тямовитий, а, е. Понятливый. Він тямить силу у письмі, у лічбі; нема що казать — хлопець гарний, тямовитий. Оце у ярмарку купив йому чотирі книзі, папіра і три пір’ї. Васильк. у.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 4. — С. 303.