ТУРЛЯТИ

ТУРЛЯ́ТИ, я́ю, я́єш, недок., перех., розм.

1. Сильно штовхати, кидати. Два городовики по боках парадного турляють у сніг дуже цікавих (Вас., I, 1959, 313); Мов кішка, видирається [Орися] на прикладок і турляє звідти отетерілого Дениса (Тют., Вир, 1964, 273); Розлютовані, вони [стрільці] намагались поставити драбини, щоб лізти вгору, але галичани турляли драбини дрючками (Хижняк, Д. Галицький, 1958, 310).

2. Ганяти, переміщати. — Куди вже його нечиста мати не турляла, чого з ним не траплялось! Був він і шинкарем, і наймитом, і пасічником (Стор., І, 1957, 152); Вона, як сказилася, почала турляти мене на роботу в поле (Кучер, Прощай.., 1957, 411).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 328.

Турляти, ля́ю, єш, гл. Толкать; гонять. См. Туряти. Баба її турляє: хоч би ти причепурилась. Рудч. Ск. II. 48. Турляв один одного, аж сторч летіли. Сама ганяє, жениха турляє, — купує, крає. МВ. (О. 1862. III. 50).

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 4. — С. 297.