ТУРКАННЯ

ТУ́РКАННЯ, я, с. Дія за знач. ту́ркати (у 1, 2 знач.) і звуки, утворювані цією дією (у 1 знач.). Набридли і синові жінчині туркання (Чуб., II, 1878, 434); Нерчин.. не чув тупих ударів тенісних ракеток в м’ячі, ні збуджених вигуків Ірми, ні голубиного туркання… (Рибак, Час.., 1960, 18).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 326.

Туркання, ня, с.

1) Воркованіе горлицы, туркавки. Шейк.

2) Толкованіе одного и того-же. Набридли і синові жінчинії туркання. Чуб. II. 434.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 4. — С. 296.