ТУЗЛУК

ТУЗЛУ́К, у́, ч.

1. Розчин кухонної солі для соління риби, м’яса, ікри і т. ін.; ропа; // Солона юшка як приправа для деяких страв. Не вмів ти [пане Потоцький] єси в Кам’янськім Подільці пробувати, Печеного поросяти, Куриці з перцем та з шапраном [шафраном] уживати, А тепер не зумієш ти з нами, козаками, воювати І житньої соломахи з тузлуком (уплітати) (Укр.. думи.., 1955, 102); А мати все пригощає сина: — Ось тобі хрящик… Ти ж любиш, — підкладає вона йому гарячої найніжнішої баранини, підсовує юшку, де відварена цибуля плаває кільцями, і льотчик, ласуючи тузлуком, солонцюючи густою щербою, шанобливо слухає батькову мову (Гончар, Тронка, 1963, 10).

2. розм., заст. Луг для зоління білизни. Положи сорочку в тузлук (Сл. Гр.).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 314.

Тузлук, ка, м.

1) Щелокъ для бученія бѣлья. Положи сорочку в тузлук. Лебед. у.

2) Разсолъ, въ которомъ солятъ рыбу. Черном.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 4. — С. 293.