ТРІУМФ

ТРІУ́МФ, у, ч.

1. У Стародавньому Римі — урочистий вступ полководця та його війська у столицю після переможного завершення війни, що супроводжувався виявом почестей. Далі, потрійним тріумфом до Римського замка вступивши, Цезар богам італійським обіцяну почесть складає: Триста в великому місті присвячує храмів обітних (Зеров, Вибр., 1966, 258).

2. Видатний, блискучий успіх, перемога; торжество. [Неріса:] Якби ти в Рим дістався з Меценатом i там здобув заслужений тріумф, — ..то рідні лаври наче ряст весною, прослалися б тобі попід ногами (Л. Укр., III, 1952, 442); Коли надійшла телеграма від уряду, все залунало з подвоєною силою, все підвелося, радіючи тріумфу вченого (Довж., І, 1958, 496); З дня на день усі чекали закінчення війни.. Здавалось, година розв’язки ось-ось настане і найпотужніші радіостанції світу нарешті привітають людство з великим тріумфом (Гончар, III, 1959, 387); // Взагалі перемога, успіх кого-небудь. Мужчина, певний тріумфу, зривається,.. випростовує руки і вже держить свою вибрану в обіймах (Фр., VI, 1951, 224); За столом здіймався страшенний заколот.. Кінчалось звичайно тріумфом слабішої сторони, та в грунті були задоволені всі (Коцюб., І, 1955, 321).

З тріу́мфом — як переможець, з почуттям гордості й радості за свій успіх. [Xвора:] Боролося воно [місто], змагалось, як уміло, А потім мусило одперти браму, І вороги ввійшли з тріумфом в неї (Л. Укр., І, 1951, 119); Дамаскін з тріумфом поглядав на капітана (Ле і Лев., Півд. захід, 1950, 233).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 278.