ТРІПОТАТИСЯ

ТРІПОТА́ТИСЯ, очу́ся, о́чешся, недок. Те саме, що тріпота́ти 1, 2. Лиш зелений листок перед бурею так тріпочеться, як її Катерина (Стеф., І, 1949, 236); А над головою Чайнятко [Чаєнятко] кигиче, Тріпочеться, в’ється І далі десь кличе (Дн. Чайка, Тв., 1960, 231); Зав’язав Кметик бузькові крила, щоби не тріпотався, поскладав після зламану ногу, обв’язав кріпко шматиною і так поніс до себе (Ков., Світ.., 1960, 123); До пана спершу прилетів гонець, А там і бранця привезли, бідаху, Що тріпотався од дурного страху (Рильський, II, 1956, 25); Серце моє, що було мов кедрина, Гнеться-тріпочеться, наче лозина (Крим., Вибр., 1965, 286).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 274.

Тріпотатися, чу́ся, чешся, гл.

1) = Трепотатися. Каже вовк: «А дивись, собако, чи в мене хвіст трепочеться»? Грин. II. 241.

2) Яриться, метаться, выходить изъ себя. Шейк. Як ся стане тріпотати, тра з хати, втікати. Гол.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 4. — С. 285.