ТРІП

ТРІП¹, присудк. сл., розм.

1. Уживається за знач. трі́пнути і трі́пну́тися. Дівчина стояла задумана. Потім віями — тріп… (Головко, І, 1957, 218); * Образно. Оце й вечір… Він голубий… Він із Яйли голубою чадрою на південний кримський берег тільки — тріп! і накрив… (Вишня, І, 1956, 196).

2. Уживається за знач. тріпну́ти. — Чого ти плакав? — Кирило йому: Га, чого? — Та тріп, та тріп по щічках його пальцем (Тесл., З книги життя, 1949, 34).

ТРІП², у, ч., заст. Слід. Я у той тріп пішла до коршми [корчми] (Сл. Гр.).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 272.

I. Тріп меж. для выраженіи встряхиванія, дрожанія. Драг. 181.

II. Тріп, пу, м. Слѣдъ? Я у той тріп пішла до коршми. Н. Вол. у.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 4. — С. 284.