ТРІЙЧАТКА

ТРІЙЧА́ТКА, и, ж., розм.. Предмет, що складається з трьох однакових частин, який має три однакові частини. Підвів [управитель] угору правицю, і по ній аж до стегна вигнулось темне плетиво нагайки-трійчатки (Стельмах, І, 1962, 23); Ці незрозумілі слова — кажуть, піп такими в церкві службу править —підкріплювалися трійчаткою, триремінним батіжком (Ів., Тарас. шляхи, 1954, 19).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 271.