ТРЮХАТИ

ТРЮ́ХАТИ і рідко ТРУ́ХАТИ, аю, аєш, недок., розм. Бігти нешвидко, дрібною риссю (звичайно про коня). Захуджені коні о. Хведора зовсім потомились, аж перепались.. Коненята ледве трюхали (Н.-Лев., І, 1956, 287); Коні трюхали собі помаленьку по затужавілій сніговій дорозі (Речм., Весн. грози, 1961, 59); // Повільно бігти (про людину). Христя, не примічаючи їх [сліз], налягає на ноги: не йде, а підтюпцем трюха… (Мирний, III, 1954, 67); За тарантасом пішки трюхав стражник, притримуючи збоку шаблю (Панч, II, 1956, 520); // Їхати верхи, трясучись від нешвидкого бігу коня. Попереду верхи трюхав конем Василь Назарович Боженко (Смолич, Реве та стогне.., 1960, 441).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 304.

Трюхати, хаю, єш, гл. Ѣхать или бѣжать рысцой. Худі коні о. Хведора зовсім потомились і ледві трюхали, в’їжджаючи в ворота. Левиц. І. 457.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 4. — С. 291.