ТРУСОНУТИ

ТРУСОНУ́ТИ, ну́, не́ш, док., перех. і неперех., розм. Підсил. до трусну́ти. Удар грому трусонув будинок, аж забряжчали шибки (Цюпа, Назустріч.., 1958, 30); Дівча слухняно видерлося на дерево, трусонуло одну гілку, другу, і злива стиглих, соковитих груш посипалась на співбесідників (Тулуб, Людолови, І, 1957, 169); Вона рішуче вхопила хлопця за плечі й трусонула його з силою (Кир., Вибр., 1960, 286); Серб Славко, приязно посміхнувшись, так потис і трусонув руку Галі, що дівчина мимоволі скрикнула (Смолич, Світанок.., 1953, 331); Юхим задоволено крекнув, трусонув пальтом, аж вітер пішов по хаті (Кучер, Прощай.., 1957, 214); Ната по-хлоп’ячому трусонула кучерями (Донч., VI, 1957, 128); // безос. — Мати пішла? — Пішла, — відповів Микола і сів на стілець біля ліжка. — Чого тебе так трусонуло? (Хижняк, Невгамовна, 1961, 280); — Ех ти, біда! — заклопотано чухнувся Ярошенко. — Ну, та щось зробимо. Знову доведеться глитаїв трусонути (Речм., Весн. грози, 1961, 26).

◊ Трусону́ти кали́ткою (кали́тку, кали́точку, кали́точкою) чию, чиєю — те саме, що Потруси́ти кали́тку (кали́ткою) (див. кали́тка). — Гони, Левку, на всі клапани, хай старий Коваль з Ковалихою трусонуть калиткою, бо недаром їм такого гостя дорогого веземо (Кучер, Прощай.., 1957, 67).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 302.