ТРИВОЖНО

ТРИВО́ЖНО.

1. Присл. до триво́жний 1. Вночі він спав тривожно, щось вигукував, стогнав (Мик., II, 1957, 184); Тривожно жилось ворогам, — що за знак? — То електростанція вибула з ладу, То склади горять, то палає тартак (Нех., Хто сіє вітер, 1959, 245); Тривожно перезиралися козаки, гуртуючись біля церковного ганку (Тулуб, Людолови, І, 1957, 44); Хтось тривожно крикнув: «Переймай!» — і кілька чоловік протупотіло мимо корівника (Тют., Вир, 1964, 114); Серце тривожно калаталось, у грудях щось розливалося неспокоєм (Збан., Малин. дзвін, 1958, 9); А одної ночі загули гудки тривожно та грізно. На обрії палахкотіла заграва на якійсь копальні… (Головко, II, 1957, 229); Над головами недалеко прошумів знову табунець, і крижень на плесі тривожно кахнув (Досв., Вибр., 1959, 411); Тривожне затрубив ріг. Він будив лісову тишу, звідусіль кликав на допомогу полісовщиків (Стельмах, І, 1962, 74).

2. кому, безос. присудк. cл. Про почуття тривоги в когось. Давидові чомусь так весело. Трохи й тривожно, але то — пусте. Ну, що вони йому зроблять? На людях не займуть, а підслідити ввечері — теж чорта з два! (Головко, II, 1957, 135); Він жартує, але без посмішки. Невже і йому трішки-трішки лячно, тривожно? Ще б пак, така темна, лиснюча стихія стелеться навкруги (Гончар, Тронка, 1963, 235); — Так чогось на душі тривожно, неспокійно (Стельмах, І, 1962, 276); // Про відсутність спокою де-небудь; про стан тривоги, небезпеки, що панує десь. А надворі тихо і тривожно, мов у кожнім серці козака… (Сос., І, 1957, 371); Хоч до Ламаншу не доходять бурі, Хребти ламаючи на мілині, Але тривожно в Лондоні і в Дуврі Всі ночі й дні, всі ночі й дні (Дмит., В обіймах сонця, 1958, 111).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 255.