ТРАФАРЕТ

ТРАФАРЕ́Т, у, ч.

1. Платівка з картону, металу тощо, у якій прорізано малюнки, літери або цифри для їх швидкого відтворення на якійсь поверхні. Здавалося, їх [людей у сірому] за одним трафаретом вирізали з паперу і розфарбували сірою і чорною фарбами (Ів., Вел. очі, 1956, 22); Всі ці способи декорування виконують художники цеху індивідуально, від руки і без застосування будь-яких трафаретів, що підвищує художню цінність виробів (Матеріали з етногр.., 1956, 17); Цей процес [гравіювання] здійснюють на гравірувальних верстатах. На станині верстата змонтований пантограф, за допомогою якого наносять зображення з трафарету на виріб (Технол. різального інстр., 1959, 198); // Малюнки, літери тощо, зроблені за допомогою такого приладу. По трафарету впізнав [хлопець] червоноармійця свого полку (Сміл., Зустрічі, 1936, 8); Господарка запрошує в дім. Тут все милує око. На вікнах — тюлеві занавіски, на стінах — трафарет (Рад. Укр., 19.VI 1959, 4); * У порівн. Сотні тисяч звуглених людей — оце Хіросіма. Хіросіма — це коли балки сталеві плавились, і черепиця скипалась у груддя шлаку, і вишивка відбилася, мов трафарет, на живих жіночих плечах… (Гончар, Тронка, 1963, 216).

2. перен. Загальноприйнятий або визнаний зразок, що його наслідують звичайно сліпо; шаблон, штамп. Халупи скрізь одинакі [однакові]. Збудовані по трафарету [за трафаретом] (Вас., Незібр. тв., 1941, 205); Не треба розуміти слово постійний епітет в негативному розумінні, як щось застигле, як ворожий справжньому мистецтву трафарет (Рильський, Поезія Т. Шевченка, 1961, 30); Грамоти звичайно писалися за певним трафаретом (Курс іст. укр. літ. мови, І, 1958, 48); Де трафарет — там поезія глухне., думка в’яне, почуття зника (Літ. газ., 12.І 1962, 2).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 239.