ТРАУРНИЙ

ТРА́УРНИЙ, а, е.

1. Стос. до трауру, пов’язаний з трауром. Нарешті цей мотив переходить до басів, а слідом за ним з’являються смутні акорди траурного маршу тромбонів (Мист., 1, 1959, 27); Портрет генерала у траурній рамі — Обличчя спокійне, вродливе, ясне (Дмит., Добрі сусіди, 1951, 86); Усе ж тривога вляглася в ньому тільки тоді, коли вечірні газети вийшли з траурним повідомленням (М. Ол., Туди, де бій, 1971, 179); Вони [вельможні пані] сушили очі хустинками з чорними траурними бережками (Смолич, II, 1958, 118); Траурні ризи; * Образно. Зривається листя і падає, пада… Це осінь танцює свій траурний вальс… (Нех., Хто сіє вітер, 1959, 316).

2. Те саме, що похоро́нний 1. Набальзамоване тіло царя возили на спеціальній колісниці по всіх підвладних йому племенах. Кожне плем’я приєднувалося до траурної процесії, проявляючи при цьому всі вияви скорботи (Нариси стар. іст. УРСР, 1957, 160); Під’їхав секретар райкому Петро Йосипович Бунчук. Знявши капелюха, приєднався до траурного почту (Зар., На.. світі, 1967, 47); Траурний мітинг.

3. перен. Сумний, смутний, скорботний. В хутір Ковбики приїхали в траурному мовчанні, один Тимко весело підморгував хутірським дівчатам, що, розпалені цікавістю, п’ялися на тини, та чарував їх своїми бісячими очима (Тют., Вир, 1964, 91); // Який виражає скорботу, тугу. Траурне обличчя.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 239.