ТРАВА

ТРАВА́, и, ж.

1. Рослина з однорічними зеленими м’якими пагінцями, які не дерев’яніють. Іду шляхом; сонце сяє, Вітер з травами говоре; Перед мною і за мною Степ колишеться, як море (Щог., Поезії, 1958, 106); Повідає [прадід] Данилкові казки й приказки, як зветься кожна трава і яка квітка на яку користь (Ю. Янов., II, 1958, 186); Я візьму той рушник, простелю, наче долю, В тихім шелесті трав, в щебетанні дібров (Мал., Серце.., 1959, 110); Багаторічні та однорічні трави; Стебло трави; // збірн. Над річкою, в чистім полі, Могила чорніє; Де кров текла козацькая, Трава зеленіє (Шевч., І, 1963, 45); На лугах іще трава не кошена, У полях красуються жита (Воронько, Тепло.., 1959, 150); // Уживається в складі наукових і народних назв таких рослин. Не сон-трава на могилі Вночі процвітає, То дівчина заручена Калину сажає (Шевч., І, 1951, 386); — Але спогадайте про неньку свою, Про вічне над нею закляття: Коли вже останніх синів похова, Похилиться з туги і тирса-трава! (Стар., Поет. тв., 1958, 206); Жовтий-прежовтий метелик мов дражнився: сяде на буркун-траву й гойдається, а коли до нього підійдеш — летить собі геть (Ю. Янов., І, 1954, 104); Трохи вище, на схилі, починався вже ліс, де у тіняві з-під крайніх кущів виглядала трава-копитняк (Мур., Бук. повість, 1959, 305); Морська трава; Суданська трава; Шовкова трава; // Зелений покрив землі з таких рослин. Обідали добрі молодці на траві (П. Куліш, Вибр., 1969, 147); Літом крутили [кіно] прямо надворі, в садку. Глядачі розлягалися прямісінько на траві (Тют., Вир, 1964, 40); // перен. Про кого-небудь скромного, нічим не помітного, про щось незначне, скороминуще. — Ще, може, коли-небудь і нас хто згадає… — Таких, як ми, не згадують, — пробубонів Корній.. — Ми — трава (Гончар, Тронка, 1963, 56); Чи хоче, не хоче, — старе істліва. Лиш Правда є вічна, а то все трава (Тич., II, 1957, 222).

Лікува́льні (ліка́рські, цілю́щі і т. ін.) тра́ви — рослини, які мають лікувальні, цілющі властивості. Старий лікар сушив на плиті якісь лікувальні трави (Грим., Син.., 1950, 113); Повітовим лікарям ніяких асигнувань у ті часи не відпускалось, і їм нерідко доводилося обмежуватись застосуванням лікарських трав, збираних по лісах і балках (Матеріали.. охор. здоров’я.., 1957, 25); Дружинами, загонами, — Ой, скільки справ! — Збираєм цілі тонни ми Цілющих трав (Нех., Ми живемо.., 1960, 92).

◊ Зро́шувати (зроси́ти) [вла́сною (своє́ю)] кро́в’ю тра́ви див. зро́шувати; Кістки́ траво́ю поросли́ (поросту́ть) див. пороста́ти; Ни́жче трави́ ходи́ти; Ни́жчий [від] трави́, тихі́ший (ти́хший) [від] води́; Тихі́ший (ти́хший) [від] води́, ни́жчий [від] трави́ — про того, хто поводиться дуже скромно, виявляє покірність, є тихим, непомітним. Тверезий — він був тихший води, нижчий трави (Мирний, III, 1954, 87); Присмирів відтоді Віктор. Став тихіший від води, нижчий від трави (Речм., Твій побратим, 1962, 9); — Якби тебе чоловік бив, або знущався з тебе.., а то ж він перед тобою нижче трави ходить! (Л. Янов., І, 1959, 183); Порости́ траво́ю — давно перестати жити, загинути, лежати в могилі. — Нема Кирдяги. — А Прокопович? — І Прокоповича, і Череватого, і Нареченого, і Демида.. Погуляли, хай царствують… — Поросли травою (Довж., І, 1958, 265); Сте́жка (дорі́жка і т. ін.) поросла́ траво́ю див. пороста́ти; Хоч трава́ не рости́ — цілком байдуже. [Коваленко:] Завзятий конюх у тебе, Іване Петровичу. Шкода тільки, що він лише за свій колгосп думає, а далі хоч трава не рости! (Мам., Тв., 1962, 483); Як ви́росте трава́ на помо́сті — ніколи. — Не вбивайсь, паніматко, — каже тоді Петро, — може, ще все гаразд буде.. Кирило, може, хутко й вернеться. — Як виросте трава на помості, — шепче сама собі сестра Кирилова (П. Куліш, Вибр., 1969, 137); Як трава́ — несмачний (про їжу). — Погана у тебе й яєшня! Як трава! Мов я віл, що ти мене травою годуєш! (Мирний, І, 1954, 297).

2. перев. мн., розм. Настій, відвар і т. ін. з лікарських рослин або самі ці рослини, що їх застосовують як ліки. Які села прохожала [проходила] — Болящих питала, І травами напувала І всім помагала (Шевч., І, 1951, 537); — Вони, як могли, лікували його [пораненого], прикладали до рани різні трави (Д. Бедзик, Дніпро.., 1951, 11).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 218.

Трава, ви, ж. Трава. На ледачій землі і трава не росте. Ном. Ум. Травка, травонька, травочка, травиця, травичка, травиченька. Щоби сіно не зчорніло і в полі травиця. Чуб. V. 14.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 4. — С. 278.

трава́ (зменшено-пестливі — тра́вка, трави́ця, трави́чка, тра­́вочка, тра́вонька, трави́ченька) —

1) спільна назва недеревистих рослин, що в’януть і гинуть після вистигання плодів (зерен, насіння); м’яка трава легко гнеться під вітром, тому символізує покору: «Гнеться, як трава від вітру»; там, де не ходять, травою все заростає, звідси символіка забуття, — «то все травою заросло»: у пісні: «Ой, заросла гожа стежка лихом, травою, де-м ходила, говорила, серденько, з тобою»; трави наділяються часто загадковими властивостями, про що свідчать самі їхні назви: нечу́й-ві́тер, сон-трава́, плаку́н-трава́, перено́с-зі́лля, розма́й-зі́лля, розри́в-трава́, чар-зі́лля, люби́-мене́. Вже й місце по нім травою поросло (приповідка); На битім шляху трава не росте (М. Номис); На ледачій землі і трава не росте (М. Номис);

2) трава́-мурава́ — народнопоетична назва густої зеленої молодої трави; часто згадується у стародавніх колядках і щедрівках: «Там за садами трава-мурава, На тій мураві біла береза, На тій березі золоті роси».

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006.— С. 602-603.