ТОВКТИ

ТОВКТИ́, вчу́, че́ш, недок.

1. перех. Пом’якшувати, дробити, розтирати що-небудь у ступі, ступці і т. ін. товкачем, товкачиком, макогоном. Валя в клуні товче пшоно в ступі (Вас., III, 1960, 320); Сало товчуть у ступці разом з часником, борошном, цибулею чи зеленню (Укр. страви, 1957, 88); Марганцевокислий калій не можна товкти або розтирати в ступці разом з вугіллям: від тертя товкачика розвивається тепло, суміш нагрівається і може спалахнути (Уроки.. хіміка, 1956, 36); // Б’ючи товкачем (звичайно в ступі), обдирати лузгу, шкірку з проса, пшениці і т. ін. [Свашки:] Поглядає дружко скоса, Чи немає на печі проса; Коли б як утекти, Щоб проса не товкти! (Н.-Лев., II, 1956, 431); // перен. Ідучи, пересуваючись, м’яти, давити ногами; топтати. Сеспель ішов разом з усіма [червоноармійцями]. Товк багнюку, перелазив через снігові замети (Збан., Сеспель, 1961, 223); Різномасті коні товкли копитами м’яку степову землю (Шол., Підн. цілина, перекл. за ред. Хуторяна, 1940, 223).

◊ Товкти́ во́ду в сту́пі див. вода́; Товкти́ во́ду — те саме, що Товкти́ во́ду в сту́пі (див. вода́). Була я тут [в Софії] і в їхньому парламенті.. Більш там воду товкли, ніж діло робили (Л. Укр., V, 1956, 157).

2. перех. Розбивати, розколювати що-небудь, б’ючи об землю або тупим знаряддям (молотком і т. ін.). Щира товаришка услужила своїй подрузі, і всі далекі і близькі сусіди розказували та реготалися, як Параска горшки товкла від невдачі (Мирний, IV, 1955, 65); Або вчився б [Славко] до іспитів, або пішов би хоч каміння товкти. То йому все одно (Март., Тв., 1954, 242).

3. перех. і неперех., розм. Бити кого-, що-небудь у щось, по чомусь. — Що ти, сестричко, мене в спину товчеш? — Та то я, панночко, пір’ячко зняла, на кунтуші було прилипло (Кв.-Осн., II, 1956, 212); Вітер холодний повіяв від заходу і почав товкти о шиби вікон грубими краплями дощу (Фр., V, 1951, 176); Лежить [лев], одкинув хвіст і смерті дожидає.. Кабан кликом під боки стусоне; Жаднюга-Вовк рвоне його зубами; Бугай товче рогами (Гл., Вибр., 1951, 103); — Серце б’ється, живий, — відповів перший. — Видно, гадюки ті ногами його товкли: весь одяг і обличчя в піску (Шовк., Інженери, 1956, 348); // безос. Скомандували привал. Са-гайда прокинувся від того, що підвода зупинилась і його перестало товкти в голову металевою ніжкою лафета. Якби ще товкло, то спав би (Гончар, III, 1959, 78); // перен., рідко. Завдавати ударів у бою. Старик згадав, як з міста тікали білі, коли Червона Армія їх так товкла, що вони ледве добрались до моря (Собко, Скеля.., 1961, 43).

◊ Хоч голово́ю товчи́ об сті́ну — про неможливість вплинути на вперту або нетямущу людину. Нічого не тямить [Коритний]. Хоч ти головою товчи об стіну, а він своє — своє (М. Ю. Тарн., День.., 1963, 163).

4. перех. і неперех., перен., розм. Говорити, повторювати те саме. — А почому чіпчики продаєте? — По двадцять нових, або що?.. — Що спустите, як усі візьму? — товк своє Гава, всміхаючись (Фр., III, 1950, 56); Довго слухала Маруся і не знала, як Олену і спинити, бо та радесенька була хоч до вечора товкти про свого боярина (Кв.-Осн., II, 1956, 34); — Я тебе до себе в куми прошу… Чув? У куми! Бог послав мені сина. Прошу тебе охрестити. І дочку прошу, — товче йому Олексій Іванович (Мирний, IV, 1955, 225).

5. перех., перен., розм., рідко. Механічно вивчати напам’ять що-небудь; зубрити. Деякі [школярі] складалися по копійці купити булку, бо за печінку тягло; дехто ходив по хатах з кутка в куток і товк урок (Мирний, IV, 1955, 112).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 164.

Товкти, вчу, чеш, гл.

1) Толочь. Засипав у ступу проса і став товкти. Рудч. Ск. II. 166. Хто товче, той хліб пече. 2) Колотить, бить. Заведуться ляхи з козаками і почнуть один одного товкти та шпарить. Стор. МПр. 45. А дід бабу товче, товче, що нерано млинці пече. Грин. III. 314.

3) Твердить. Що-дня одно товкла: «веди, та й годі». Рудч. Ск. II. 55.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 4. — С. 270.