ТЛІННЯ

ТЛІ́ННЯ, я, с.

1. Дія і стан за знач. тлі́ти 1, 2. Млосний солодкуватий сморід тління стояв над руїнами (Тулуб, Людолови, II, 1957, 152); І образ генія лишився поколінням, Величним і живим серед людей живих, Не маючи кінця, не відаючи тління (Ус., І сьогодні.., 1957, 210); Горіть, а не тліти! Від тління — лиш дим… (Нех., Хто сіє вітер, 1959, 324).

2. Те, що тліє, розкладається або зотліло; прах. Живи, розгортайся, липкий зелений листе. Буяй, нове життя, серед могил і тлінь (Рильський, І, 1956, 102); Землею стали бідаки давно вже, А з неї виросли в стрункі дерева, Лиш панське тління навіть бур’янами Крізь грубе плиття прорости не може (Павл., Бистрина, 1959, 37); Пахло передвечірнім степом, і, може, навіть пахло зовсім по-мирному, якби до запахів землі.. не мішались легкі запахи тління (Ю. Бедзик, Полки.., 1959, 39).

3. Те, що ледве горить, догоряє. На вогонь ішов могутній.. бульдозер. Він горнув землю, попіл, жар.. Бульдозер сунувся крізь дим і полум’я. За ним лишилося саме тління, і люди затоптували його (Хор., Ковила, 1960, 85); * Образно. — Треба, щоб у серці твоєму завжди горів вогонь жадоби до життя, а не жевріло якесь тління, без справжнього горіння немає життя (Цюпа, Вічний вогонь, 1960, 30).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 154.

Тління, ня, с. Тлѣніе. К. МХ. 44.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 4. — С. 268.