ТИША

ТИ́ША, і, ж.

1. Стан, коли де-небудь немає; звуків, шуму. Навкруги тиша; скрізь ясно: з поля вітерець віє; з гаїв холодок дише (Вовчок, І, 1955, 142); Зненацька Софія кинулась. В нічній тиші виразно загуло з міської башти: бов!.. се північ (Л. Укр., ІІІ, 1952, 535); Орлюк оглянувся навколо — станції нема. Тиша. Така тиша, що в нього задзвеніло у вухах (Довж., І, 1958, 323); // Відсутність розмов, мовчанка. Шестірний призро глянув на Жука і, посунувши руки в кишені, заходив по хаті. Настала тиша (Мирний, І, 1954, 333); Біля стола, накритого червоним полотнищем, стояв Бондаренко і стиха стукотів олівцем об скло, закликаючи до тиші (Головко, II, 1957, 519); Між людьми запала тиша: відверте повідомлення Оксена приголомшило їх (Тют., Вир, 1964, 179); // Відсутність руху, метушні, що супроводжується шумом. В тиші, на селі, ходячи по хатах, гуляючи по садку, по степу, він усе думав про Ольгу (Н.-Лев., І, 1956, 547); У селі теж залягла тиша, подвір’я позаростали бур’янами, мешканців звідси було евакуйовано в тил (Гончар, III, 1959, 18); Коли ми найманою хурою їхали пристанційним присілком — здавалось, все вимерло. Така тиша буває тоді, коли всі селяни виїздять на жнива (Досв., Вибр., 1959, 38).

◊ Дзвінка́ ти́ша — майже повна відсутність звуків, коли здається, що дзвенить у вухах. І ось раптом, в сій дзвінкій тиші, почув він тиху музику, яка так довго і невловимо вилась круг його вуха, що навіть справляла муку! (Коцюб., II, 1955, 309); — Перший час я почував себе так, ніби мені було проколото вуха. Дзвінка тиша гір здавалася мені вічною мовчанкою пекла (Ю. Янов., II, 1958, 103); Ме́ртва (моги́льна, гробова́, смерте́льна, німа́ і т. ін.) ти́ша — повна відсутність будь-яких звуків, шуму. Тричі стукаю в двері, стукаю і, затаївши віддих, прислухаюсь. Але за замкненими дверима — мертва тиша (Кол., На фронті.., 1959, 165); Почув [Марусяк] нараз звуки серед могильної тиші… Це були кроки… На бога — це були кроки! (Хотк., II, 1966, 286); Їхали мовчки серед настороженої, гробової тиші (Тют., Вир, 1964, 398); Лазар побачив поле й почув тишу, якусь незвичайну, смертельну тишу (Коцюб., II, 1955, 198); Смертельна тиша опанувала весь будинок (Собко, Зор. крила, 1950, 90); Первозда́нна ти́ша див. первозда́нний: Рва́ти ти́шу див. рва́ти; Рі́зати ти́шу див. рі́зати; Сколи́хувати (сколихну́ти) ти́шу див. сколи́хувати, сколихну́ти; Ти́ша, як у ву́сі — про відсутність будь-яких звуків. Кругом така тиша, як у вусі: ні людина не загомонить, ні собака не гавкне… (Мирний, II, 1954, 182).

2. Стан у природі, коли зовсім немає вітру; безвітряна погода. І тиша — наче кожнісінький листочок, кожнісінька билиночка спочива (Вовчок, VI, 1956, 318); Тихо. І земля, і вода, і повітря — все поснуло. Однак та нічна тиша повна всякими згуками (Коцюб., І, 1955, 31); // Відсутність великих хвиль на морі; штильова погода. Тиша в морі… ледве-ледве Колихає море хвилі; Не колишуться од вітру На човнах вітрила білі (Л. Укр., І, 1951, 64); Вітер ущух; несподівана тиша лягає на море (Зеров, Вибр., 1966, 254).

◊ Ти́ша, хоч мак (ма́ком) сій див. мак.

3. перен. Душевний спокій, умиротворіння. Іноді, втомлений гнівним і жагучим сарказмом своїх рядків, кобзар жадав тиші і м’якої ніжності ліричних поезій (Тулуб, В степу.., 1964, 481); — Спокій, тиша, достаток — ось що для людини треба (Гончар, Тронка, 1963, 59).

Ти́ша в душí і т. ін. — стан умиротворіння. Він звівся в темряві, вдивляючись у білу постать Маріїну в ногах. Гніву вже не було. Була.. надзвичайна тиша в душі (Головко, II, 1957, 119).

4. Відсутність ворожнечі, сварок, зіткнень, бойових дій; затишшя. Важко працювати без критики, не бадьорить, не підтримує тиша, що навкруги (Коцюб., III, 1956, 196); Гарматна канонада поступово замовкла, і нарешті настала врочиста тиша — мир (Кач., Вибр., 1947, 163).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 135.

Тиша, ші Тишь, тишина, спокойствіе. Рідко тиша, більш вітри. Ой дай нам мир в сионських мурах і любу тишу у чертогах. К. Псал. 291.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 4. — С. 265.