ТИХНУТИ

ТИ́ХНУТИ, ну, неш; мин. ч. тих, ла, ло і ти́хнув, нула, ло; недок.

1. Ставати тихішим, тихшим. Я вже не той, що колись.. Гасне мій погляд, і тихне мій голос, А зморшки покрили чоло… (Пісні та романси.., ІІ, 1956, 257); // Робитися тихим (у 6 знач.). Буйний був хлопець Дмитро, а при ній якось тих, благий такий робився (Хотк., II, 1906, 83).

2. Переставати звучати; переставати видавати або утворювати звуки. Сонце заходить, гори чорніють. Пташечка тихне, поле німіє (Шевч., II, 1963, 37); Сосни шумлять під вітрами. Тихнуть у лагідну днину, Серце ж моє із вами Мову веде безупинну (Нагн., Слово.., 1054, 130); І де пролетить він [голуб] — там тихнуть гармати, І мати виходить синів зустрічати (Шпорта, Твої літа, 1950, 138); // Слабшаючи, зникати. Ми солдати справді, та зовсім беззбройні, Коли ворог — тиф. Пульсик, наче нитка, на руці, на скроні Обривався, тих (Воронько, Коли я.., 1902, 116); Тихли в йому [серці] болі, в душі розходилися туми, ясніло та розвиднялося (Мирний, І, 1954, 214).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 131.

Тихнути, ну, неш, гл. Утихать. І тихнуть Божії слова. Шевч.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 4. — С. 264.