ТИТУЛОВАНИЙ

ТИТУЛО́ВАНИЙ, а, е.

1. Дієпр. пас. мин. ч. до титулува́ти; // титуло́вано, безос. присудк. сл. Титуловано його [Г. Сковороду] і українським Сократом, і українським Платоном,.. називано і деїстом, і пантеїстом, і спіритуалістом, і психологічним моністом (Літ. Укр., 4.XII 1962, 3).

2. у знач. прикм. Який має титул (у 1 знач.); вельможний. Він [Жан-Жак Руссо] писав, що справді достойних i чесних людей, справжню доброчесність треба шукати серед простого народу, а не серед титулованої й багатої знаті (Наука… 6, І962, 26); // Який одержав найменування, що свідчить про визнання заслуг, високих якостей; визнаний. Титулований поет.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 128.