ТЕРХ

ТЕРХ, а, ч., діал.

1. В’юк. Як робить [гуцул] — то гостро робить: винесе такий терх муки на свій верх, що у коня спина вгинається (Хотк., II, 1966, 355); Як конина, двигав [Юра] ціле своє життя повні терхи чужого добра і йшов туди, куди поганяли (Круш., Буденний хліб.., 1960, 190).

2. Стара міра рідини. Шинкарі посідали з повними терхами (Сл. Гр.).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 100.

Терх, ха, м.

1) Вьюкъ на верховой лошади. Шух. І. 79, 197. Вх. Зн. 69.

2) Мѣра жидкости. Та наварив путилянам горівочки з медом…. та наметав по терьхові, щоби тото пити. Гол. III. 224. Шинкарі посідали з повними терхами. Федьк.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 4. — С. 258.