ТЕРМІТТЯ

ТЕРМІ́ТТЯ, я, с. Внутрішня здерев’яніла частина стебла волокнистих рослин (льону, конопель і т. ін.), що подрібнюється й відокремлюється від волокна під час м’яття, тіпання тощо; костриця. По вулицях, замощених нетесаними колодами, вітер носив сміття базарів, солому, сіно, терміття з конопель (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 535); Воно [слово «паздерник»] утворилося від спільнослов’янського слова «паздер» — костриця, терміття, що лишається після тертя конопель чи льону (Наука.., 10, 1973, 46).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 89.

Терміття, тя, с. Кострика, твердыя части пеньки и льна. Глухов. у. Хто тер коноплі, нехай той і терміття замете. Уман. у.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 4. — С. 257.