ТАЄМНИЦЯ

ТАЄМНИ́ЦЯ, і, ж.

1. Те, що приховується від інших, відоме не всім; секрет. — Не тілько бабські таємниці мені відомі, а часом і про поліцейські заходи догадуємося… (Мирний, IV, 1955, 366); «Треба одружити Йона восени», — поклав він [мош-Костаки], а що замір його не був таємницею, то Йон хутко довідався про батькову волю (Коцюб., І, 1955, 246); // Те, що не підлягає розголошенню. Сашко був свідомий того, що таке партійна таємниця, і вмів не довіряти безоглядно навіть батькові рідному, коли йшлося про революцію (Смолич, Світанок.., 1953, 439); // чого та з означ. Відомості, знання про щось, способи досягнення чого-небудь, невідомі іншим. Я знав уже всі таємниці кіновиробництва ще до мого приїзду на фабрику (Ю. Янов., II, 1958, 18); Процес поетичної творчості є складним і багатогранним, і кожен поет має свої творчі таємниці (Рад. літ-во, 2, 1965, 14).

Видава́ти (ви́дати, викрива́ти, ви́крити) таємни́цю — виказувати комусь те, що не підлягає розголошенню. Не боячись вогню і криці, хай навіть прийде смерті жах, — ніхто не видасть таємниці і чесно пройде грізний шлях (Сос., II, 1958, 485); Йому [посередникові] дозволяється дати пораду, але ні в якому разі не заступати ініціативи когось з командирів і не викривати жодної таємниці супротивної сторони (Трубл., І, 1955, 66); Військо́ва таємни́ця — відомості про військові дії, плани тощо, які не підлягають розголошенню. — Тільки про це нікому нічичирк, — суворо попереджує Хома. — Наша розмова з американом — це поки що військова таємниця… (Гончар, III, 1959, 387); Довіря́ти (дові́рити, звіря́ти, зві́рити) таємни́цю кому — зізнаватися комусь у тому, що раніше приховувалося. Христинка навіть подумати боялася, що вона кому-небудь звірить свої таємниці (Стельмах, І, 1962, 278); Зберіга́ти (зберегти́, хова́ти і т. ін.) таємни́цю; Трима́ти (заде́ржувати, задержа́ти) в таємни́ці — не розголошувати того, що приховується від інших. Зложили всі обітницю врочисту ховати таємницю до загину (Л. Укр., І, 1951, 187); Люба напрочуд чесно уміла зберігати таємниці (Гончар, Земля.., 1947, 78); Він.. взяв з бригадира тверду й непорушну обіцянку тримати все, що він скаже, в таємниці (Ю. Янов., II, 1954, 103); [Мекдугел:] Якщо ви погодитесь задержати в таємниці ваше відкриття, ви одержите 150 тисяч доларів (Ірчан, І, 1958, 237); Не є таємни́цею для кого, кому — комусь відомо. Правда, нікому з «товариства» не було таємницею, що брати Калиновичі походили з низького роду (Фр., VI, 1951, 202); Для нього [Врангеля] не є таємницею, чому американці так зацікавлені в цій операції: з захопленням Кубані вони сподіваються заволодіти Північним Кавказом, де найбільше зосереджено капіталовкладень їхніх монополій (Гончар, II, 1959, 318).

2. Те, що не пізнане, не стало відомим або ще не доступне пізнанню. Скільки таємниць він оповів мені Про звичаї качок, про голоси їх ріжні [різні]..! (Рильський, II, 1946, 167); Школярочка іде у перший клас.. Настав для дівчинки жаданий час Пізнати дивні таємниці світу (Дмит., В обіймах сонця, 1958, 65); Навіть коли людський геній збагне й підкорить собі всі її [природи] таємниці, й тоді не стане вона менш прекрасною (Довж., І, 1958, 484); // чого. Прихована внутрішня суть явища, предмета; прихована причина. Бо така таємниця агави: вона цвіте, щоб умерти, і умирає, щоб цвісти (Коцюб., І, 1955, 421); Весь свій вільний час він [батько] витрачав на розгадування таємниць тих сортів скла, яких у нас до революції не вміли виробляти (Шовк., Інженери, 1956, 283); // перен. Про що-небудь незвідане, непережите, привабливе своєю загадковістю. І страшно тут — і любо. Чорно під смереками і повно таємниць (Хотк., II, 1966, 317); Обоє вони саме входили в найкращу пору молодечих мрій, обоє тягнулись до якоїсь чудесної, нерозгаданої таємниці, обоє сподівалися того кохання, яке буде найкращим у світі (Стельмах, І, 1962, 130).

◊ Покри́тий (укри́тий) таємни́цею — такий, про якого нічого або майже нічого не відомо; загадковий. Я любила вік лицарський. Тільки дивно, що не принци, Таємницею укриті, Не вродливі королівни Розум мій очарували (Л. Укр., І, 1951, 152).

$ Відкрива́ти (відкри́ти, розкрива́ти, розкри́ти) таємни́цю: а) (кому, перед ким) виказувати комусь те, що приховувалось. Одну таємницю треба вже тепер відкрити. Славко не здав ані одного іспиту (Март., Тв., 1954, 236); Хотіла [Люба] ще сказати слово, ще перевірити людину. Аж тоді розкрити перед ним свої хвильні таємниці (Ле, Міжгір’я, 1953, 53); [Катя:] Степане Івановичу, пробачте, може, я таємницю розкрила? І що в мене за язик такий скажений! (Собко, П’єси, 1958, 278); б) (чого) виявляти внутрішню суть явища, предмета. Справник Хрєнов почав розкривати перед професором таємницю варіння йоржової юшки (Довж., І, 1958, 441); Лише космонавти зможуть остаточно розкрити таємниці Місяця та інших планет сонячної системи (Наука.., 8, 1960, 12).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 14.

Таємниця, ці, ж.

1) Секретное мѣсто.

2) Тайна. Маю я їдну таємницю, але ніхто її від мене не возьме. Шейк.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 4. — С. 242.