ТАМА

ТА́МА¹, и, ж., заст. Гребля, гатка. —Я під тамою, мов в ямі, А Свиня з дітьми на тамі Хрюка, плюска, муркотить (Фр., XII, 1953, 51).

ТА́МА², присл., заст., діал. Там. — Ну, що, стара? Час би вже й поснідати, а тама і з богом в дорогу (Л. Укр., III, 1952, 552).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 30.

I. Тама, ми, ж. Запруда, дамба.

II. Тама, нар. Тамъ. Шейк.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 4. — С. 245.