ТАЖ

ТАЖ¹, рідко ТА́ЖЕ, част., підсил. Уживається на початку речення для підсилення висловлюваної думки; адже (див. адже́¹ 1), тож. — Тату, — обізвався Василько тремтячим голосом, — таж то моя ялинка, ви її подарували мені ще тоді, як мене похвалив учитель (Коцюб., І, 1955, 78); — Андрію, таж ми і до завтрього не скінчимо. Чого ж ти не пхаєш [плуга]? (Д. Бедзик, Студ. Води, 1959, 16); // Уживається для підсилення експресивності висловлюваної думки в сполученні з іншими частками. — Панове! Таж-таки у світі правда єсть! (Міцк., П. Тадеуш, перекл. Рильського, 1949, 226).

ТАЖ², рідко ТА́ЖЕ, спол.

1. Служить для поєднання речень, що виражають причиново-наслідкові відношення. — Дивись! А ти звідки знаєш гуцульські приговірки? — Таже я завше між гуцулками, бабцю! (Хотк., II, 1966, 13); Далека, небезпечна путь, — Гей, не вважай, матросе! Таж хвилі приязно гудуть. Міцні, надійні троси (Рильський, І, 1960, 298).

2. Уживається для поєднання речень, одне з яких пояснює думку іншого; адже (див. адже́²). — Як же ми його одіб’ємо? Таже його турки везтимуть, гей! — налякався котигорошок (Коцюб., І, 1955, 384); — Ви думаєте, йому [Леніну] нема чого робити, у нього гібриди в голові? Таж країна яка — півсвіту! Революція! Дихати йому ніколи! Як же я [Мічурін] з’явлюсь до нього й відбиратиму дорогий час? (Довж., І, 1958, 470).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 15.