ТАБАКА

ТАБА́КА, и, ж., розм. Нюхальний тютюн. Коли б мені такий милий,.. Щоби люльки не курив, табаки не нюхав (Чуб., V, 1874, 488); Чижик понюхав табаки,

чхнув (Мирний, І, 1949, 384); Він витягає табакерку, і понюх табаки приховує його розгубленість (Тулуб, Людолови, II, 1957, 498).

Ню́хальна таба́ка див. ню́хальний.

◊ Зім’я́ти (сте́рти і т. ін.) на таба́ку кого — жорстоко розправитися з кимсь; знищити. Я тебе зімну на табаку (Сл. Гр.); Пропа́сти ні за по́нюх (поню́шку) таба́ки див. по́нюх, поню́шка; Те́мний (сліпи́й і т. ін.), як таба́ка в ро́зі — неосвічений, некультурний. — Що мені рідний батько? — пустив на світ темного, як табаку в розі, та й звікуй отак… (Коцюб., І, 1955, 298); [Перун:] Та що ви її, дурної баби, слухаєте?.. Сліпа, як табака в розі, а плете щось про податки (Фр., IX, 1952, 407).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 8.

Табака, ки, ж.

1) Нюхательный табакъ. А що, понюхав табаки? Ном. № 3968. Я тебе зімну на табаку. Въ порошокъ тебя изотру!

2) — во́вча. Раст. Lycoperdon Bovista. Вх. Уг. 231. Ум. Табачка.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 4. — С. 241.

таба́ка — нюхальний тютюн; вихваляючи табаку, казали: «Табака мозок чистить», «Заживай табаки, не забивай баки!»; також вважалося: «Табаку нюхати — здорово на очі»; разом з тим табака символізує прикрість: «Натер йому табаки до носа», «Утру йому табаки!», «А що, понюхав табаки?»; так чи так, а неприємність, коли кажуть: «Мені й без табаки в носі крутить»; коли когось хочуть сильно побити, то бажають «стерти на табаку».

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006.— С. 589.