СІКАТИСЯ

СІ́КАТИСЯ, аюся, аєшся, недок.

1. Нападати, кидатися на кого-небудь, маючи намір ударити, побити і т. ін. Червона, роз’юшена жінота верещала над нами, сікалась до нас з дрючками (Коцюб., І, 1955, 258); В залі все більше зростав крик, вже нічого не можна було розібрати. Шляхтичі вже сікались один на одного, вже брязкали шаблями (Панч, Гомон. Україна, 1954, 390); Йонька бачив, що в господарстві нічого не робиться так, як він велить, гримав дверима, сердився і навіть сікався до Уляни з кулаками (Тют., Вир, 1964, 88); // Рватися до кого-небудь, намагаючись укусити (про собак). Собаки обпали робітників, сікалася до ніг та піднімали страшенний галас на ціле село (Коцюб., І, 1955, 205); Вихопився з двору невп’ятий [неприв’язаний] собака,.. сікався (Гуц., Скупана.., 1965, 23).

2. Починати сварку. [Чопорій:] Я диктую..! [Тетяна:] Іди додому! Нічого вже нам тут сікатись! Налихотворив [нашкодив] добре, що тепер і не знаєш, як обернутись! (Кроп., V, 1959, 153); Піймавши підозрілу посмішку на обличчі котрогось із хлопців, він уже сікається: — Ти не либся [посміхайся],.. слухай, коли старші говорять… (Гончар, Тронка, 1963, 147); // Безцеремонно втручатися (в розмову, сварку і т. ін.); встрявати. [Віталій (до Хоми):] А скілько в цім році прийняв від людей грошей? [Настя:] Хіба він зна.. [Xома:] Ой Насте, ой Насте! Кажу тобі: мовчи, не сікайся! (К.-Карий, II, 1960, 172); [Xристя:] А ти б, Мелашко, не сікалася з розмовою, коли не твоя річ попереду… (Кроп., IV, 1959, 13); // Настирливо, вимогливо або погрозливо звертатися до кого-небудь; приставати, чіплятися. — Де це ти, Саню, була? — спитала в неї Навроцька.— В Мурашкової,— обізвалася Саня.— З ким же ти там бачилась? — сікалась до неї Навроцька (Н.-Лев., V, 1966, 231); — Для чого ви існуєте чи то, пак, живете? — Це така вже в нього звичка сікатися з цим запитанням до кожного (Гончар, Тронка, 1963, 118); — Я — підкуркульник? — вигукував сміливо Левко Тритуз, сікаючись до Мельника.— Куркуль,— сказав рішуче Степан (Епік, Тв., 1958, 287).

3. перев. з інфін., з чим. Намагатися щось зробити; збиратися, наміря́тися. Минув день і не один, як згадала стара: — Десь-то наші тепер обертаються? — Дочки зітхнули, та й тільки. Ніхто з них в Кам’янці не був, то й не сікались вгадувати, де б саме вони були (Свидн., Люборацькі, 1955, 144); — А за що ж він мене в’язати сікається? (Мирний, І, 1949, 293); [Кіндрат Антонович:] Чого не тямиш, про те не сікайся міркувати (Кроп., II, 1958, 299); // З’являтися до кого-небудь з якимись неприйнятними пропозиціями, всупереч чиємусь бажанню нав’язувати що-небудь; потикатися. Сікалися і міщани, і купці; залицялися і поповичі,.. так і попадею не хотіла [Галочка] бути (Кв.-Осн., II, 1956, 314); Ніхто з сусід більше не зважувався зазирати в Микитині горшки, ніхто не сікався з порадами, ніхто не каламутив спокою (Л. Янов., І, 1959, 309).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 217.

Сікатися, каюся, єшся, [p]одн. в.[/p] сікнутися, кнуся, нешся, гл. Бросаться, рваться на кого, соваться куда, привязываться, приставать. Не сікайся ніхто в війну, ніхто ніяк не помагайте. Котл. Ен. VI, 14. Сікався, сікався, щоб просунутись. Кв. І. 247. Вона як буде сікаться до тебе, то ти возьми груші розсип. Рудч. Ск. II. 29.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 4. — С. 126.