СІВА

СІВА́, и́, ж., заст.

1. Частина поля, що засівається одним змахом руки. Буде помалу йти, сіву меншу займать (Сл. Гр.).

2. Козуб або мішок з зерном, який навішують на плече, коли засівають поле ручним способом. Весною на своїм полі вони сіяли ярицю. І неждано мати зупинилась, приклала руку до грубої, з мішковини, сіви саме там, де мало бути серце (Стельмах, І, 1962, 423).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 211.

Сіва, ви, ж.

1) Часть нивы, засѣянная однимъ взмахомъ руки. Буде помалу йти, сіву менчу займать. Ширше роскине сівою.

2) Мѣшокъ, употребляемый при сѣяніи.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 4. — С. 124.