СХІД

СХІД¹, схо́ду, ч.

1. Одна з чотирьох сторін світу; протилежне захід. [Павло:] І на схід, і на захід, і на південь, і на північ, хмари, розійдітесь (Кроп., II, 1958, 390); На півночі і на сході наша країна має переважно морські кордони, а на заході і на півдні — сухопутні (Фіз. геогр., 7, 1957, 8); // Напрямок, бік, протилежні заходу. Займався пишний січневий ранок. Золотий промінь сонця перелинув зі сходу на захід, і вершечки синіх хмар зайнялись червоним полум’ям (Коцюб., І, 1955, 70); Пролітають на схід бомбовози і на захід летять… так тривожно гуде в вишині… (Сос., II, 1958, 305); А в лісах, на схід і на захід від балки, ще скрізь потріскувала стрільба (Гончар, III, 1959, 450).

Півде́нний (півні́чний) схід: а) сторона світу між півднем (північчю) і сходом; б) напрямок, бік, протилежні південному (північному) заходу. — Комбінованими діями всіх армій фронту завдання оточити й знищити головні сили ворога на північ і на північний схід від кримських горловин виконано блискуче (Ю. Янов., II, 1958, 235); Суцільними потоками, на максимальній швидкості танки влітали до чеської столиці з північного заходу, з боку Берліна, і з південного сходу від міста Брно (Гончар, III, 1959, 445).

2. Частина обрію, де сходить сонце. З рум’яного сходу линуло світло й м’якими хвилями розпливалось поміж небом і землею (Коцюб., І, 1955, 341); Тільки що світова зоря займалася, починав жевріти схід сонця, знову в Грицькових руках звивалась коса, як та гадюка, по рівному степу (Мирний, І, 1949, 173); Схід розжеврюється, море світлішає, ось-ось сонце зійде… (Гончар, Тронка, 1963, 254); Вітерець дихнуть не сміє… Скоро схід забагровіє, Засміється з далини Ясне сонечко весни (Бойко, Ростіть.., 1959, 12).

3. з великої літери. Частина материка, протилежна Західній Європі; країни на цій частині материка. Здавалось, ніби з Далекого Сходу найшла якась нова орда, отаборилась в степу над горами на якийсь час і була напоготові рушити з місця на якісь городи, і щось руйнувати, і когось воювати (Н.-Лев., VII, 1966, 22); Близький Схід — це один з великих районів національно-визвольного руху (Рад. Укр., 7.VІІ 1967, 1); З’їзд [IX з’їзд КП(б)У] відзначає неухильне нагромадження революційних сил на Заході і Сході, зростання економічних і політичних суперечностей в імперіалістичному таборі (Компартія України в резол. і рішен.., 1958, 254).

СХІД², схо́ду, ч.

1. Дія за знач. схо́дити 1.

2. Дорога, по якій піднімаються вгору. Висока гора, і схід на неї крутий, змією кругом шпиля так і обвився (Мирний, III, 1954, 60).

3. Поява над обрієм (небесного світила). До сходу сонця, рано-рано! У Віфлеємі на майдані Зійшовся люд (Шевч., II, 1963, 363); Вона [агава] бачить море і скелі, перша стрічає схід сонця, остання ловить червоний захід (Коцюб., II, 1955, 421); В лісі поночіє, але темрява не густа, а прозора, як буває перед сходом місяця (Л. Укр., III, 1952, 212); Намалював [дружочок] картину життя на цьому спеченому острові, картину сходу сонця, коли воно вертикально підіймається на пекуче небо (Ю. Янов., II, 1958, 52); — Ми йдемо зустрічати схід сонця. — Схід сонця застає їх [випускників] в степу (Гончар, Тронка, 1963, 161).

◊ Від (од) схід со́нця — з того боку, де сходить сонце. Вже починало дніти — хутко й стяга рожева запалала від схід сонця (Вовчок, І, 1955, 344); До схід со́нця (со́нечка) — на світанку, перед тим, як зійде сонце. Повій, вітре, до схід сонця, До схід сонця, край віконця (Рудан., Тв., 1956, 36); До схід сонця воду брала [мати], В барвінку купала [сина], До півночі колихала, До світа співала (Шевч., І, 1963, 226); Ще до схід сонця Хима з бабою Лукією заходились домазувати млина (М. Куліш, П’єси, 1960, 102); — Глянь на мене, вітрику, чи гарно прибралась? Рано до схід сонечка росою вмивалась (Гл., Вибр., 1951, 233); На схід со́нця — у той бік, де сходить сонце. На північ і на схід сонця стелеться широка, широка зелена рівнина, по котрій тече Дніпро, граціозно вигинається широкими дугами (Н.-Лев., II, 1956, 384); А на світанні знову була атака, ішли [червоноармійці] на схід сонця по скупих серпневих росах (Гончар, II, 1959, 329).

4. Здатність тіста підніматися, підходити. Мука ясна, не пріла, на схід славна, тісто гарно бродить, і прісне славно міситься, біле, в’язке (Горд., Дівчина.., 1954, 227).

5. Проростання з землі (про рослини, насіння рослин). Нема дощу, — нема сходу (Сл. Гр.); Виорав [Микула] пізно, кинув у ріллю все своє жито, але скільки туди не ходив, скільки не дивився, не діждався буйного сходу (Скл., Святослав, 1959, 99); Як пахнуть землі, свіжі, соковиті, Пронизані стрільчастим сходом трав! (Бажан, Вибр., 1940, 94).

6. рідко. Спуск, сходження вниз.

$ На схо́ді, заст. — вичерпується, наближається до кінця. Як уже на сході зерно, Килина викрадеться під вечір, а як смеркне — тягне додому п’ять снопів (Мирний, IV, 1955, 250); З година часу упливло, поки вмилась, і друга вже на сході була, як сяк-так прибралась (Свидн., Люборацькі, 1955, 60).

СХІД³ див. сход.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 887 - 888.

Схід, схо́ду, м.

1) Восходъ. Заходу сонця дожидався і сходу тихої зорі. Мкр. Г. 27. Гетьман Хмельницький козаків до сходу сонця у поход виправляв. ЗОЮР. I. 60.

2) Востокъ. Хуртовина зі сходу на їх найде. К. Іов. 58. Схід-со́нця. Помолилась на схід сонця. Шевч.

3) Всходъ (о посѣвахъ). Да нема тому піску сходу. Чуб. V. 970. Нема дощу, — нема сходу. Черк. у.

4) мн. Схо́ди. а) Ступеньки неподвижной лѣстницы, б) вся неподвижная лѣстница. Рудч. Ск. І. 109. Ми вас сховаємо до півночі під сходи. Гн. I. 155.

5) — душі. Отходъ, смерть. Ударили тричі в старий дзвін на схід душі. ЗОЮР. II. 285. А на схід душі хоч табаки понюхаю. Рудч. Ск. І. 4.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 4. — С. 235.

схід —

1) одна з чотирьох сторін світу; протилежне захід; здавна вірили, що сторона землі, звідки сходить сонце (бог-сонце), — цемісце започаткування життя; це блаженна сторона, де вічна весна, вічне світло й тепло; це рай (ирій, ірій, вирій); тут мешкають померлі (див. рахма́ни); слід молитися на схід (це прийняла й християнська церква), зокрема вранці, коли сонце, викупане й виспане, особливо милостиве; звертаючись обличчям на схід, проказують і різні заговори та заклинання; храми будують вівтарем на схід (до Єрусалима, до Христа, Со́нця Пра́вди); покійника ховають так, щоб дивився на схід; дім починають мазати єлеєм зі східної сторони; освячення нового колодязя чи будь-якої будови в дворі відбувається з поверненими на схід обличчями. І на схід, і на захід, і на південь, і на північ, хмари, розійдітесь (М. Кропивницький);

2) поява над обрієм небесного світила; помічено, — «якщо сонце при сході яскраво-червоне, а невдовзі сховається за хмару, — скоро занегодить», «якщо під час сходу сонця стоїть духота, під вечір слід чекати дощу». До сходу сонця, рано-рано! У Віфліємі на майдані Зійшовся люд (Т. Шевченко); у сполученнях: від схід со́нця — з того боку, де сходить сонце; до схід со́нця — на світанку, перед сходом сонця. Повій, вітре, до схід сонця, До схід сонця, край віконця (С. Руданський); на схід со́нця — у той бік, де сходить сонце.

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006.— С. 588.