СХОТІТИСЯ

СХОТІ́ТИСЯ, схо́четься, док., безос., з інфін., чого. Виникнути, з’явитися (про бажання здійснити, одержати що-небудь, володіти чимсь і т. ін.); захотітися. Кому нашої землі схочеться, той під нею скорчиться (Укр.. присл.., 1955, 408); Схотілося йому понад Дніпром лукою пройтися (Вовчок, І, 1955, 319); Олександра схаменулась і заходилась коло вареників: їй самій схотілось їсти після чарки (Коцюб., І, 1955, 65); Іванька не міг нізащо йти без огірків: ..йому самому так захотілося солоних огірків, так схотілося! (Григ., Вибр., 1959, 36); Мені так схотілося побачити Марійку саме сьогодні, що я не наважився повертатися одразу додому (Мур., Бук. повість, 1959, 18).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 903.

Схотітися, четься, гл. безл. Захотѣться. Схотілось лиха. Ном. № 3846.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 4. — С. 238.