СХИТНУТИ

СХИТНУ́ТИ, ну́, не́ш, док.

1. перех. Надати кому-, чому-небудь коливального руху, примусити коливатися. Нехай кругом панує світла тиша, І хай гроза навідує за тим — У пори літні ниви поколише, Схитне сади в дозрінні золотім (Ус., Дорогами.., 1951, 276); Несли друзі його на ласкавих руках — Не стривожить бійця б, не схитнуть (Гірник, Друзі.., 1953, 34); Кінь вже зна Зінькову звичку — не спіткнеться, не гаса, не схитне на ямці бричку (Рудь, Дон. зорі, 1958, 110); Хтось, упавши на межі, схитнув пожовклий сонях (Швець, Кроки.., 1962, 191); // безос. Блискавка по всьому небу сяйнула, і громом усю землю схитнуло (Барв., Опов.., 1902, 190).

2. неперех., чим. Зробити легкий коливальний рух чим-небудь. Відкашлявся, легенько схитнув [Максим] головою.. й, не одриваючись од очей товариша, тихо заспівав (Вас., І, 1959, 102); Галина схитнула вбік довгими віями (Крот., Сини.., 1948, 10).

3. перех., перен. Позбавити колишньої впевненості в чому-небудь; викликати якийсь сумнів; порушити щось стале, визначене. Святий десь зник, але це не схитнуло віру прочан у нові чуда (Стельмах, II, 1962, 312); Треба було схитнути отой спокій буржуазних письменників, які ще щодо нас вагались (Тич., III, 1957, 31).

4. перех., рідко. Повернути в який-небудь бік. Вона в нас, як говорить з яким чоловіком, сидить собі просто, як добрий качан у городі, і все роздивляється, які в тебе брови,.. яка одежа на тобі. Хіба б який генерал, щоб вона голівку схитнула на бік або глянула в вічі любенько (Вовчок, І, 1955, 77).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 886.

Схитнути, тну, неш, гл.

1) Пошатнуть. Громом усю землю схитнуло. Г. Барв. 190.

2) Склонить, наклонить. Вона голівку схитнула набік. МВ. І. 115.

3) Качнуть. Тихо схитнула головою. Мир. Пов. II. 98.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 4. — С. 238.