СУХОТА

СУХО́ТА, и, ж.

1. перев, мн., заст.. Туберкульоз. Сухоти вже давно потроху точили його (Гр., І, 1963, 263); Натура гине — вся в оздобах, в злоті, — Остатній усміх ясний посила І краскою непевною пала, Немов конаюча вродливиця в сухоті (Л. Укр., І, 1951, 57); Віра Захарівна хворіє на сухоти (Чаб., Стоїть явір.., 1959, 91).

∆ Скороте́чні сухо́ти див. скороте́чний.

2. нар.-поет. Туга, журба. За малим жити — сухота моя (Сл. Гр.); Через тебе, дівко, Впав я в сухоти — Ані вночі спання, Ні вдень роботи! (Укр.. лір. пісні, 1958, 293); // Людина, через яку хто-небудь страждає.

3. розм. Жарка, суха погода; засуха. Яка не довга сухота у літі, а.. їй дощ учинить край! (Три золоті сл., 1968, 134).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 870.

Сухота, ти, ж.

1) Сухота, грусть, тоска. За малим жити — сухота моя, за козаченьком — красота моя. Н. п. Своєю сухотою ввесь сад ізсушу. Мет. 255.

2) Человѣкъ, изъ за котораго кому либо бываетъ сухота. См. Ниже уменьшительное.

3) мн. а) Чахотка. Св. Л. 321. Левиц. Пов. 326. Вмерла небога від сухот через його нелюдську вдачу. Г. Барв. 149. б) Дѣтская болѣзнь, выражающаяся крайней худобой ребенка. Мил. 32. ХС. VII. 415. Ум. Сухі(о)тка, сухі(о)тонька. Дівчинонько, сухотонько ти моя. Чуб. V. Судіть, судіть, вороженьки, коли довелося, — ми на вашу сухотоньку та й поберемося. Грин. III. 190.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 4. — С. 233.

сухо́та —

1) перев. у множині — народна назва туберкульозу;

2) народнопоетична назва туги, журби. Через тебе, дівко, Впав я у сухоти — Ані вночі спання, Ні удень роботи (пісня); Прийшла субота — дівчині сухота (пісня).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006.— С. 588.