СУСІД

СУСІ́Д, а, ч.

1. Той, хто мешкає поруч, поблизу кого-небудь. Вони були сусіди з Орлихою, тин об тин (Вовчок, І, 1955, 80); Сусід мій з другого «номера» вічно трумкає [бренькає] на п’яніно [піаніно] (Коцюб., III, 1956, 131); У хвіртку входили сусіди й сусідки (Довж., І, 1958, 217); * Образно. Горе з бідою близькі сусіди (Укр.. присл.., 1963, 35); // мн. Родина, що мешкає поруч, поблизу. Мали сусіди хорошого сина: Був він їм смирна і добра дитина (Щог., Поезії, 1958, 340); До сусідів збиралися молодиці на посиденьки (Тют., Вир, 1964, 23).

Ходи́ти (піти́, кида́тися, ки́нутися і т. ін.) по сусі́дах — обходити сусідів одного за одним з певною метою. Пішов Хома по сусідах позичати хліба (Коцюб., І, 1955, 91); Прийшлось кумів брати,— ніхто не хоче.. Кинулась Оришка по сусідах… (Мирний, І, 1949, 139).

2. Той, хто займає найближче від кого-небудь місце. [Милевський:] Дозвольте провести вас на концерт і бути там вашим сусідом (Л. Укр., II, 1951, 34); Мій хлопчику! З тобою сам би я Охоче сів на лаву, розгорнув би Синенький зошит, підштовхнув сусіда Під бік чи в спину (Рильський, II, 1960, 102); Погиба не пішов стрічати посланців: він.. не сподівався чогось цікавого почути від них, зрештою, йому це розкажуть сусіди по нарах (Стельмах, II, 1962, 255); // Про розташований поблизу завод, військову частину і т. ін. Батареї вже тут не було. Самієв перекинув її на поміч сусідові далеко на лівий фланг, куди зараз перенісся центр бою (Гончар, III, 1959, 362).

3. Держава, місцевість, що межує з іншою державою, місцевістю, а також населення суміжної держави, місцевості. Сусіде мовчали. Дивилися, як королі Із Польщі втікають (Шевч., І, 1963, 79); [Амфіон:] Як буде мур готовий, прийдуть люди і докінчать хати, палати й храми, під захистом тривким їх праця буде тривка й доладна.. — то буде впорядкована громада, народ, не гірший від своїх сусідів (Л. Укр., І, 1951, 450); Договір про дружбу і соціалістичне змагання між трудящими двох районів-сусідів підписали представники району Міхаловце Східнословацької області (ЧССР) і Ужгородського району Закарпатської області (СРСР) (Рад. Укр., 2.III 1974, 3); // Той, хто володіє суміжними землями і т. п. Йому було приємно, що він, старий генерал, якого сусіди вважали «червоним» і небезпечним, завжди лишався вірним собі. Як завжди, він і тепер, у сі тривожні часи, обстоював погляд, що земля має належати до тих, хто її обробляє (Коцюб., II, 1955, 383); На делікатному виду зайнявся рум’янець, як він, провівши очима всіх до останку [селян], вертався в світлицю серед сусідів священиків (Н.-Лев., III, 1956, 10).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 856.

Сусід, да, м. Сосѣдъ. Ой піду я до сусіда воза позичати. Мет. 12.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 4. — С. 231.

сусі́д (ж. сусі́дка; пестливі — сусі́донько, сусі́донька, сусі́дочка) = сусі́да — той (та), хто мешкає поруч, поблизу кого-небудь; традиційний об’єкт народнопісенної творчості: «Говорили сусідоньки, що то перша дівка, оженився, придивився, — а вона як дідько!»; залежно від стосунків між сусідами, особливо коли йдеться про спільну або суміжну власність, сусідство може бути основою або добросусідства, або ворогування; тому коли йшлося про купівлю хати, то говорили: «Не купуй хати, а купуй сусіда»; добрі сусіди цінувалися більше за родичів, бо родичі далеко, а сусіди завжди поруч і найшвидше прийдуть на допомогу. Мали сусіди хорошого сина: Був він їм смирна і добра дитина (Я. Щоголев); Краще близький сусіда, аніж далекий родич (приказка); Сусідо мила, сусідо близенька, красна, хороша і невеличенька (П. Чубинський); Ой сусідко, сусідко, сусідко, Позич мені решітко, решітко! (пісня); Я не вміла чарувати, ані моя мати, Навчила мя сусідонька із третьої хати (коломийка); Як не вижу сусідочки — невесела днина (коломийка).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006.— С. 587-588.