СУРМА

СУ́РМА́, су́рми́, ж.

1. Старовинний духовий музичний інструмент прямої видовженої форми, який використовували перев. як сигнальний. Сурма — один із видів козацької дерев’яної труби (Укр. нар. муз. інстр., 1967, 47); Козацькі сурми грали до бою (Кач., Вибр., 1953, 28); Народний митець.. застосував у своєму оркестрі [українських народних інструментів] скрипку, басолю, великий барабан.., а згодом своєрідно реставрував і ввів до нього старовинні народні інструменти — ліру, сурму, кобзу (Нар. тв. та етн., 6, 1973, 85); * У порівн. Сліпили очі мідні коновки, довгі, як сурми (Коцюб., II, 1955, 125).

2. Сучасний духовий сигнальний інструмент у вигляді мідної трубки, зігнутої в кільце, з розтрубом на кінці; горн. Чуєш: сурми заграли! Час розплати настав (Вороний, Вибр., 1959, 199); Може, оті сурмачі з сурмами, що поблискують їм у руках, тільки й ждуть, щоб обернутись і сповістити кожен своєму війську радісну вість? (Гончар, II, 1959, 403); Дзвеніло дитинство його в таборах Під клич піонерської сурми (Нех., Хто сіє вітер, 1959, 227); * Образно. Уже не чути сурем журавлиних, Уже й самих не видно журавлів (Рильський, І, 1956, 157); * У порівн. — Робітники, селяни, всі працюючі міст і сіл! — бойовими сурмами закликав цей «метелик». — Прокидайтеся, піднімайтеся! (Козл., Ю. Крук, 1957, 352).

3. Духовий мідний музичний інструмент високого регістру з зігнутим у кільце циліндричним корпусом, який закінчується розтрубом, і пристроєм для зміни висоти звуку; труба. Голосно покотилися тонкі та різучі [різкі] вигуки флейт та кларнетів; протяжно загули сурми та фаготи (Мирний, III, 1954, 263); Сопілки й сурми грають, І скрипочка заводить; Ох, то ж моя кохана Танок весільний водить! (Л. Укр., IV, 1954, 83); // Взагалі духовий мідний музичний інструмент. Гриміла музика. Срібні й мідні голоси сурем лунали під склепінням.. їдальні (Тулуб, Людолови, І, 1957, 95); Вже аж на світанні в саду одквітнуть лампіони, охрипнуть сурми на гулянні (Рудь, Дон. зорі, 1958, 61); * Образно. Гудуть сурми вітру над поїздами (Мал., Любов, 1946, 69); * У порівн. Оновлення вславляю труд Ліричним віршем, як сурмою! (Дмит., В обіймах сонця, 1958, 50).

СУРМА́, и́, ж.

1. Хімічний елемент — сріблясто-білий крихкий метал, який застосовують у металургійній, гумовій, фармацевтичній промисловості, піротехніці і т. ін. Сурма зустрічається в природі звичайно у сполуці з сіркою — у вигляді сурм’яного блиску (Заг. хімія, 1955, 376); Бабіти являють собою сплави олова, свинцю, міді, сурми, нікелю і інших металів (Токарна справа.., 1957, 62).

2. Чорна фарба для брів, вусів і т. ін.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 854.

Сурма, ми, ж. Труба (музык. инструм.). АД. 1. 159. А всі дзвони задзвонили, а всі сурми засурмили, як Серпягу молодого та у Каневі положили. Дума. Ум. Суремка, сурмонька, сурмочка. Гоя. I. 14. Козаки стояли, на суремки гарно грали. Мкр. II. 34. Голос як сурмонька, т але ж чортова думонька. Ном. № 2984.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 4. — С. 231.

сурма́ (зменшено-пестливі — су­́ре́мка, су́рмонька, су́рмочка) — старовинний духовий музичний інструмент прямої видовженої форми, який використовували перев. як сигнальний; різновид козацької дерев’яної труби. А всі дзвони задзвонили, а всі сурми засурмили (дума); Козаки стояли, на суремки гарно грали (М. Макаровський); Голос, як сурмонька, але ж чортова думонька (М. Номис).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006.— С. 587.