СУЗІР'Я

СУЗІ́Р’Я, я, с. Ділянка зоряного неба, група яскравих зірок, об’єднаних спільною назвою. Коли по тривозі на батареї схопились бійці, в небі горіли ще зорі, тільки вбік пересунулись сузір’я (Головко, І, 1957, 286); Високо в небі пливло сузір’я Великої Ведмедиці (Десняк, II, 1955, 338); * Образно. Біліють ліхтарів сузір’я У тополиному пуху (Дмит., В обіймах сонця, 1958, 71); В ясному сузір’ї республік-сестер розквітала і мужніла Радянська Україна (Цюпа, Україна.., 1960, 79); Зітхнувши, з ясена упало підрізане осіннім холодком сузір’я листків (Стельмах, II, 1962, 375); * У порівн. По вінку із світляків знати, де ходить Мавка поміж деревами: вінок той ясніє то цілим сузір’ям, то окремими іскрами (Л. Укр., III, 1952, 223); Героїв горять імена, як сузір’я!.. (Нех., Хто сіє вітер, 1959, 132); // яке, кого, чого, перен. Про групу видатних людей, учених, митців і т. ін. того самого періоду, об’єднаних спільністю поглядів, завдань і т. ін. От будинок: декабристи Тут раду радили колись. Про їх сузір’я променисте Легенди в пам’яті сплелись (Рильський, 300 літ, 1954, 24); В сузір’ї імен кращих синів і дочок українського народу яскравою зорею сяє ім’я Лесі Українки (Нар. тв. та етн., 3, 1963, 42).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 830.