СУДНИК

СУ́ДНИК, а, ч.

1. Полиця, шафа для зберігання посуду, а також продуктів, напоїв і т. ін. Донька.. жваво налагодила що слід до чаю, витягла з скрині в’язку бубликів, достала з судника десяток черствих пряників (Л. Янов., І, 1959, 215); Торохнуло й покотилось щось над хатою. Дзвенять шибки, посуд на суднику, на воднику у сінях відра (Вас., Вибр., 1954, 70).

2. Поличка з образами; божник, божниця. У куточку, на суднику, горів гасник (Скл., Карпати, II, 1954, 159).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 827.

Судник, ка, м.

1) Посудникъ, полка, шкафъ для посуды, буфетъ. Сим. 130. Прийди, прийди, паскуднику, лежить сухарь на суднику. Чуб. V. 1144.

2) Полка для образовъ. Кіев. г. Чуб. VII. 384. Ум. Судничок.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 4. — С. 226.