СУДИТИСЯ

СУДИ́ТИСЯ, суджу́ся, су́дишся, недок. і док.

1. тільки недок. Звертатися до суду, мати справу з судом. Ворогували [Онисько і Василь] отак дома, ворогували, та хтось пораїв судитися (Мирний, І, 1949, 218); — Подивіться в нарсуді нашому, — каже Макар Онисимович, — дуже рідко судяться наші колгоспники. Всі непорозуміння намагаємося ліквідувати на місці (Вишня, II, 1956, 19); // з ким і без додатка. Вести судовий процес проти кого-небудь. З дужим не борись, а з багатим не судись (Укр.. присл.., 1963, 143); Хведір надумав судитись з зятем (Григ., Вибр., 1959, 271); — На сутяжницьких ділах я мало розуміюся, але знаю, що час обміну землі давно минув. Тому пан і не виграв процесу, коли вперше судився (Стельмах, І, 1962, 351); * Образно. Буде суд [над фашистами]. Він не за горами. Буде судитися теперішнє з минулим, буде судитися світло з мороком (Довж., III, 1960, 28).

2. тільки недок. Притягатися до судової відповідальності. Таки допиталась [Ївга], у якому суді судиться Левко (Кв.-Осн., II, 1956, 276); Одні говорили, що він судився за вбивство..; інші твердили, що він займався підробкою фальшивих документів, а треті доводили, що він керував якоюсь релігійною сектою (Тют., Вир, 1964, 464).

3. кому, чому і з інфін. Призначатися, прирікатися кому-, чому-небудь (долею, історією і т. ін.). — Важке буде моє життя на фабриці, та така вже, знати, мені доля судилася (Н.-Лев., II, 1956, 101); [Мавка:] Твоїй красі вік довгий не судився, на те вона зроста, щоб полягати (Л. Укр., III, 1952, 233); [Марта:] Судилась я тобі, буду коритись, буду тебе любити (Вас., III, 1960, 116); Знав він, які знущання й муки судяться молодим вродливим жінкам, але що міг він вдіяти, як їх урятувати!.. (Тулуб, Людолови, І, 1957, 161); Донець, Донець! Тобі судилось стати в великій битві двічі рубежем (Гонч., Вибр., 1959, 196); — Може, комусь із нас тут судилося загинути, не доживши до дня перемоги (Гончар, І, 1954, 105).

Не суди́лося — не відбулося, не здійснилося щось бажане, очікуване. Спільним шляхом Не судилось нам іти (Фр., XI, 1952, 13); Матчеві не судилося бути закінченим (Смолич, І, 1947, 6); Дівчина з чорними косами Вже хлопця жде біля ріки, В селі говорять, що сватами Колись ще будуть їх батьки. Та це, як кажуть, не судилось (Гірник, Сонце.., 1958, 187).

4. тільки недок. Пас. до суди́ти 2-5. — А молода? мабуть, без пари Судилось господом зносить Красу і молодость [молодість]… (Шевч., II, 1963, 115).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 826.

Судитися, джу́ся, дишся, гл.

1) Судиться. З багатим не судися, а з дужим не борися. Ном. № 1099.

2) Совѣтоваться, обсуждать. Накинули на єї верьовку, зв’язали єї і судяться: шо їй зробити? Чуб. І. 199.

3) Предопредѣлиться, опредѣлиться, предназначиться. А я руда родилася, чорнявому судилася. Чуб. V. 199. Судилася злая доля, — мушу пропадати. Рудч. Чп. 180. Вона ж тобі, брате, дружиною не судилася. Мет. 80.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 4. — С. 226.