СТЬОБОНУТИ

СТЬОБОНУ́ТИ, ну́, не́ш, док., однокр., перех. і неперех., розм. Підсил. до стьобну́ти. Зломивши дубчика з кущів, Щоб півня добре стьобонути. Перехрестивсь він та й побрів Швиденько — скарба роздобути (Щог., Поезії, 1958, 364); В яру було затишно і пахло снігом, але коли вибралися на гору, стьобонув вітер (Тют., Вир, 1964, 467); Він припав до ручок кулемета і їх чергою смерті стьобонув… (Сос., Солов. далі, 1957, 34); * У порівн. Шафорост урвав її: — Про ліс хай постачальники дбають. І зненацька, наче стьобонув: — Та й не суньте носа не в своє діло! (Баш, На.. дорозі, 1967, 38).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 813.

Стьобонути, ну, неш, гл. Сильно хлеснуть (кнутомъ, прутомъ); вообще сильно ударить. Як стьобоне змія по в’язах, так і одлетіла голова. Грин. II. 349.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 4. — С. 224.