СТУГОНЛИВО

СТУГОНЛИ́ВО. Присл. до стугонли́вий. Дужче та дужче стугонить небо.. Образ брата Петра та дружна компанія його друзів льотчиків, з якими він заїздив, спливають на думку Тоні: може, то якраз вони йдуть кудись по своєму завданню, упевнено, дужо, стугонливо йдуть на великих, підзоряних висотах… (Гончар, Тронка, 1963, 252).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 799.