СТРІХАТИЙ

СТРІХА́ТИЙ, а, е. З великою, широкою стріхою (у 1 знач.). Приблудився під стріхату Хату. Там дівчину стрів я (Л. Укр., І, 1951, 4); Кажуть: якщо ота з калини вирізана дудочка та повисить на вітрі під стріхатою хатою — голос у неї дзвінкішим стає, мелодійнішим (М. Ол., Леся, 1960, 108); * Образно. Похмурим, гострим поглядом з-під стріхатих брів він усвердлився в обличчя юнака — його рідного і найстаршого сина (Смолич, Мир.., 1958, 6).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 781.