СТРУНА

СТРУНА́, и́, ж.

1. Гнучка, пружна, туго натягнена нитка (металева, жильна і т. ін.) в музичних інструментах, що при коливанні створює звуки. Вшкварив по струнах. Старий грає, а Ярина З Степаном танцює (Шевч., II, 1963, 329); Дід строїть бандуру; пробіг по струнах — І струни говорять в костистих руках, — І старець співа про Богдана (Бор., Тв., 1958, 83): На кобзі 49 струн, а родять вони під чуйними трепетними пальцями кобзаря міріади звуків (Вол., Сади.., 1950, 39); Вона перебирає струни, і звуки гітари ллються в сад (Корн., Чому посміх. зорі, 1958, 46); * Образно. Пролягли срібні струни дороги (Брат., Вересень, 1949, 12); Ранній жайворонок натягує струни над полем (Земляк, Гнівний Стратіон, 1960, 197); * У порівн. Панич стояв, високий, поставний та рівний, як струна (Н.-Лев., ІІІ, 1956, 212); Бицик злегенька сіпнув за шнур.. Шнур натягнувся, як струна на балалайці (Донч., VI, 1957, 58); Голос йому тремтить, немов натягнена струна (Кач., II, 1958, 18); // тільки мн., перен. Про звуки якого-небудь музичного інструмента; взагалі про музику, поезію. Благословенні ви, сліди, Не змиті вічності дощами. Мандрівника Сковороди.. Гаряча дума Кобзаря, Що і в огні не спопеліє, І молоток Каменяра, І струни Лисенка живії (Рильський, II, 1960, 191).

∆ Ако́рд струн див. ако́рд¹.

◊ Витяга́тися (витя́гуватися, ви́тягтися, ви́тягнутися, повитяга́тися) в струну́ див. витяга́тися, повитяга́тися; Перетяга́ти (перетягти́) струну́ див. перетяга́ти; Ходи́ти [як (мов, немо́в і т. ін.)]. по струні́ — бути слухняним, виконувати все чітко та безвідмовно. — Ге-е! у мене так! — знову опускаючись на місце, сказав Яків, — у мене держись! Сказано по струні ходи — і ходи! (Мирний, І, 1954, 203).

2. перен. Особливість кого-, чого-небудь, риса людини, властивість її характеру. Дід Мартин навіть головою покивує — видно, зійшлися з його думками Кобзареві, зачепили у хліборобському серці найвразливіші струни (М. Ол., Леся, 1960, 147); Героїчна струна взагалі дуже виразно звучить у Малишковій поезії, особливого дзвону набрала вона в дні другої світової війни (Рильський, Веч. розмови, 1964, 233); Книга, що будить думку, торкається глибоких душевних струн, не може не викликати різних оцінок у різних людей. Це закономірність справжнього мистецтва (Рад. літ-во, 11, 1965, 10).

◊ Болю́ча (слаба́, слабка́) струна́ чия, кого, для кого — найбільш уразливе місце кого-небудь. [Ганна:] Ну, от се ж і є болюча струна для Льолика (Л. Укр., III, 1952, 719); Він досконало знав слабі струни свого родича (Донч., VI, 1957, 527); Гра́ти на болю́чій струні́ кого, чиїй — знаючи чиїсь уразливі місця, використовувати їх з певною метою. — Пані так милостиво довіряє всяким зайдам, що навіть не помічає: від кого тхне воском, а від кого тюрмою, — делікатно грає [Салоган] на болючій струні пана, і в очах того меншає прозелені (Стельмах, І, 1962, 288); Зачіпа́ти (зачепи́ти) стру́ни душі́ (се́рця) див. зачіпа́ти.

3. спец. Мотузка, дріт, туго натягнуті на що-небудь. — Все було шиє [батько] кожухи та свитки та б’є вовну на струні; все було деркотить струна в сінях од ранку до вечора (Н.-Лев., І, 1956, 55).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 792.

Струна, ни, ж.

1) Струна. Що скрипочка з васильочок, а струни із рути. Мет. 20.

2) См. Лун 3. Ум. Струнка, струночка. Іде вона як струночка. О. 1861. IV. 32.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 4. — С. 219.