СТРОЩИТИ

СТРОЩИ́ТИ, строщу́, стро́щиш, док., перех.

1. розм. З силою поламати що-небудь. Я тую.. калину Строщу і зламаю (Чуб., V, 1874, 284); // перен. Знесилити, зломити кого-небудь фізично або морально. — Пора спати. Спи, Христе, хай тебе минає те лихо, що мене строщило!.. (Мирний, III, 1954, 171).

2. вульг. Жадібно з’їсти що-небудь у великій кількості. Рябка, тетерю, саламаху — Як не було: поїли [троянці] з маху І всі строщили сухарі (Котл., І, 1952, 167); Отець Палладій строщив за чаєм черстві проскури, що лежали на тарілці (Н.-Лев., III, 1956, 370).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 788.

Строщити, щу́, щи́ш, гл.

1) Растрощить. Строщити на дрізочки. Ном. № 3866. Ой я тую червону калину строщу і зламаю. Чуб. V. 284.

2) Сожрать, съѣсть съ жадностью. Всі строщили сухарі. Котл. Ен. IV. 19.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 4. — С. 219.