СТРЕМІТИ

СТРЕМІ́ТИ, млю́, ми́ш; мн. стремля́ть; недок.

1. тільки 3 ос. Стояти сторчма. На круглій голові стреміли копицею чорні кучері, подекуди присипані ніби срібними нитками (Н.-Лев., VI, 1966, 34); Перед хатою лежить труп молодого хлопця, ніж стремить йому в серці (Л. Укр., III, 1952, 730); // Виглядати звідки-небудь (про предмет, засунутий, закладений за що-небудь чи під щось). У кого пиріжок стремить із-за пазухи, у кого паляничка (Барв., Опов.., 1902, 314).

2. розм. Перебувати де-небудь (про чиюсь небажану, надокучливу, недоречну, постійну і т. ін. присутність). Посидів я трохи, подивився, потішивсь… далі й надокучило мені.. Невелика честь на гіллі стреміти (Вовчок, VI, 1956, 271); [Дрейсігер:] День у день в шинку стремлять [лежебоки], та до останнього пфеніга пропиваються (Л. Укр., IV, 1954, 236).

3. Швидко рухатися, стрімко направлятися куди-небудь. Море може бути повним і невичерпним лише тоді, коли ввесь час до нього будуть стреміти ріки (Тич., III, 1957, 218).

4. рідко. Прагнути до чого-небудь. Знала нараз, що сталося те, до чого вона стреміла і перед чим тепер сама задрижала (Коб., I, 1956, 114); В хмарен час не стань совою, будь орлом! Звийсь до хмар, стреми до бою (Ус., Вибр., 1948, 249); * Образно. Все поспішало на працю, мовби велика повінь стреміла залити вулиці й завулки, майдани й мури (Мик., II, 1957, 237).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 762.

Стреміти, млю, миш, гл. Торчать. Була на йому біла свита, набакір шапочка стреміла. Котл.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 4. — С. 214.