СТРАЧУВАТИСЯ

СТРА́ЧУВАТИСЯ, уюся, уєшся, недок., СТРА́ТИТИСЯ, стра́чуся, стра́тишся, док.

1. Пропадати, губитися. Зникли вони і згинули, як багато дечого зникає та страчується доброго й лихого, благого й злого (Вовчок, І, 1955, 369); // Переставати існувати, зникати. Судячи по «Хариті», «Ялинці» та «П’ятизлотнику», у вас, видно, добродію, не стратилася віра в добро поміж людьми… (Мирний, V, 1955, 380).

2. Витрачати багато грошей, коштів; робити великі витрати. Він собі то коней заведе таких, що як змії, то коляску купить новеньку, то у місто поїде — там стратиться (Вовчок, І, 1955, 66).

3. тільки недок. Пас. до стра́чувати.

$ Стра́титися ро́зуму — збожеволіти. Боронь боже, хто з людей почув би Стефана, то подумав би, що стратився розуму (Чорн., Пісні.., 1958, 45).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 758.

Страчуватися, чуюся, єшся, сов. в. стратитися, чуся, тишся, гл.

1) Утрачиваться, утратиться.

2) Лишать, лишить себя жизни. Вас сокирою загачу…. та й сама страчуся. Федьк.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 4. — С. 214.