СТОЧУВАТИ

СТО́ЧУВАТИ¹, ую, уєш, недок., СТОЧИ́ТИ, сточу́, сто́чиш, док., перех.

1. Тривалим або частим точінням, тертям робити щось дуже тонким, вузьким, тупим і т. ін. Сточити різець; // Точінням знімати нерівність на чому-небудь або поверхневий шар з чогось. Сточити зазублину.

2. Гризучи, роблячи дірки, руйнувати, знищувати що-небудь (про гризунів, комах і т. ін.). Остап почав думати про смерть.. Чи живого, чи мертвого, а таки з’їсть вовк або сточать хробаки у цих нетрях (Коцюб., І, 1955, 366); Хата стара, похила і в хаті не так багато. Дерев’яне ліжко грубої роботи, старий стіл, різьблені ніжки якого сточили шашлі [шашелі] (Земляк, Гнівний Стратіон, 1960, 307); * Образно. Мій пам’ятник стоїть триваліший від міді.. Його не сточить дощ уїдливий, гризький (Зеров, Вибр., 1966, 281); // перен. Згубно впливати на кого-, що-небудь (про хворобу, горе, турботи і т. ін.). Горе те, як шашіль, сточує серце, нівечить і спустошує душу (Шиян, Баланда, 1957, 180); Орися переселилася до дідуся Власа, — відчувала бо, що жити по сусідству з Шабліями не може, що тут її здоров’я сточать сухоти (Д. Бедзик, Серце.., 1961, 40).

СТО́ЧУВАТИ², ую, уєш, недок., СТОЧИ́ТИ, сточу́, сто́чиш, док., перех. Давати змогу рідині повільно витікати, виливатися звідки-небудь. Лукаш хоче надрізати ножем березу, щоб сточити сік (Л. Укр., III, 1952, 198); Велися в кутку таємничі наради, з яких мені зрозумілими були тільки окремі слова: «порізать печінку… сточити кров…» (Коцюб., II, 1955, 358).

СТО́ЧУВАТИ³, ую, уєш, недок., СТОЧИ́ТИ, сточу́, сто́чиш, док., перех. Скріплювати, з’єднувати одне з одним (деталі, кінці і т. ін.), утворюючи одне ціле. Прибивали [діти] ринви і сточували в одну суцільну ринву від шаплика аж до осики (Головко, І, 1957, 196); — От біда, — тихо каже мати, — обірвалася нитка. Вона.. слинить мичку, сточує обірвані кінці… (Цюпа, Добротворець, 1971, 6).

◊ Сточи́ти бре́хні (брехе́ньки і т. ін.) — розпустити небилиці. Всім гадала [шептуха], ворожила, Могуща [уміла] в ділі тім була; Чи брехеньки які сточити, Кому імення приложити, То так якраз і додала (Котл., І, 1952, 154).

СТО́ЧУВАТИ⁴, ую, уєш, недок., СТОЧИ́ТИ, сточу́, сто́чиш, док., перех., розм., рідко. Примушувати рухатися в зворотному напрямі, назад. Вершник знову попробував сточити коня, але це помітив Малий і смикнув його за стремено (Панч, І, 1956, 354); Сточувати машину.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 740 - 741.

Сточувати, чую, єш, сов. в. сточи́ти, чу́, чиш, гл.

1) Точить, источить. Щоб тебе нориці сточили. Ном. № 13626.

2) Соединять, соединить, связать, сшить. Ці обидві дошки короткі, треба їх сточити. Міусск. окр.

2) Сливать, слить вмѣстѣ оставшееся въ разныхъ посудахъ.

4) Сточити брехню. Выдумать небылицу, соврать. Чи брехеньки які сточити, кому імення приложити, то так як раз і додала. Котл. Ен. III. 72.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 4. — С. 212.