СТОПКА

СТО́ПКА¹, и, ж., рідко. Зменш. до стопа́³. Катя нижче схилила голову і непорушним поглядом дивилась на стопку книжечок і паперів (Гур., Наша молодість, 1949, 299); На полицях.. лежали акуратні стопки учнівських зошитів (Донч., VI, 1957, 421); Над столом, на якому акуратною стопкою лежать книги й журнали, схилилась посивіла людина (Веч. Київ, 11.III 1969, 1).

СТО́ПКА², и, ж., розм. Те саме, що ча́рка. [Павло (Дістав з ящика пляшку, закуску, наливає Кіндратові в стопку):] Бери, Кіндрате. За нашу молодість! (Корн., II, 1955, 155); // Кількість вина, горілки і т. ін., яка вміщується в такій посудині. — Вчора мене підмовили стопку перцівки на ніч перехилити. Випив (Грим., Незакінч. роман, 1962, 160).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 731.