СТОГНАТИ

СТОГНА́ТИ, стогну́, сто́гнеш, недок.

1. Видавати протяжливі жалібні звуки від болю, туги і т. ін. (про людей). Занедужала панночка. Охає і стогне, і кричить (Вовчок, І, 1955, 113); Кирило Тур аж зуби зціпив, щоб не стогнати, як почали оддирати її [сорочку] од тіла (П. Куліш, Вибр., 1969, 147); В другому кінці вагона дедалі голосніше стогнав обпалений танкіст (Гончар, III, 1959, 178); Поранений глухо стогнав (Кочура, Зол. грамота, 1960, 304); * Образно. Виснажена боями земля тужно стогнала й гула від вибухів (Ткач, Плем’я.., 1961, 5); // Видавати крик, подібний до таких звуків (про тварин). Свиня виставила проти сонця товсте черево,.. і стогне, і трясеться всім салом, ніби її трясця трясе (Н.-Лев., VII, 1966, 287); // Видавати жалібний крик (перев. про птахів); квилити. В кущах, у ліску, он — на тому бузку, Сиза орличенька стогнала (Мирний, V, 1955, 367); Все теє птаство в степу дуже туркотіло, крюкало, щебетало, стогнало (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 21); Білого дня стогнали в лісі сичі (Кач., Вибр., 1953, 28); // перен. Утворювати протяжний шум, гул, що нагадує стогін. Вітер стогне, завиває (Граб., І, 1959, 252); Сердитий вітер гудів над лісом, стогнали глухо дерева (Цюпа, Назустріч.., 1958, 257); Усі чогось ждали, сторожко прислухаючись, як стогнало й пінилось море (Кучер, Голод, 1961, 186); // безос. Очі її горіли, в грудях булькало і стогнало, лице зробилося лютим і невблаганним (Тют., Вир, 1964, 156); // перен. Видавати жалібну мелодію (про музичний інструмент). Музика луна: голосять скрипки й стогнуть суремки (Стар., Облога.., 1961, 43); І стін навкруг немов не стало… Й мов слухала уся земля, як скрипка солодко стогнала в руках малого скрипаля (Сос., Щастя.., 1962, 286); // перен. Сповнюватися стогоном, гулом. Вулиця стогнала. — А-а-а… — неслося десь здалеку, як од розірваної греблі (Коцюб., II, 1955, 173); [Корн:] Бухта клекоче, стогне від поранених (Корн., І, 1955, 40).

◊ Душа́ [аж] сто́гне (стогна́ла); Се́рце [аж] сто́гне (стогна́ло) — хтось відчуває, відчував великий жаль, тужить, журиться. Розтривожена душа аж стогнала, потребуючи людського співчуття (Стельмах, І, 1962, 123); Ярина могилу на грядці копала. А сліз не було.., Лиш серце від болю стогнало, гуло (Воронько, Райком… 1949, 6).

2. Говорити зі стогоном, жалісливо, протяжно. — Йванко… єдиний, маленький,— стогнала вона між поцілунками (Коцюб., І, 1955, 406); Двоє гайдамаків почали шматувати старого нагаями.. — Орли сини мої, орли! — стогнав старий Чиж (Довж., І, 1958, 133); // перен., розм. Скаржитися, нарікати. Цар волі, цар, Штемпом увінчаний! В муці, в каторзі не просить, Не плаче, не стогне! (Шевч., І, 1951, 245); — Годі вже вам гуторити про свої смутки.. Ви тілько охаєте та стогнете (П. Куліш, Вибр., 1969, 60).

3. перен. Страждати, мучитися під гнітом кого-, чого-небудь. Весь Єгипет стогнав,.. Владу важку несучи гордої Ра-Менеїс (Л. Укр., І, 1951, 423); Віками.. стогнав робочий люд у жорстокому ярмі, в кривавій неволі (Кучер, Дорога.., 1958, 3); Протягом тисячоліття Закарпаття стогнало під ярмом іноземних загарбників (Нар. тв. та етн., 6, 1966, 3); Ревуть палати на помості, А голод стогне на селі (Шевч., II, 1963, 30).

◊ Аж (що аж, що й) земля́ сто́гне (стогна́ла) — дуже жорстоко, нестерпно. Трудився щиро фараон, і дер, І мучив люд, що аж земля стогнала (Фр., XIII, 1954, 258).

$ Сто́гоном стогна́ти: а) сповнюватися галасом, лементом або розмовами про кого-, що-небудь. В ярмаркові дні від п’яного чаду стогоном стогнало по селу (Крот., Сини.., 1948, 19); — Все місто стогоном стогне, Уляно, про тебе; як це не боїшся ти оцих прийшлих? (Горький, Діло Артам., перекл. за ред. Варкентін, 1950, 11); б) дуже страждати, мучитися, зазнаючи гноблення.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 723.

Стогнати, гну, неш, гл. Стонать. Так болить, що як би не вмів стогнати, то вмер би. ЗОЮР. І. 147. Очі не сплять, серце стогне, душа мліє. Мет. 28. Під ним (змієм) земля тілько стогне. ЗОЮР. II. 30.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 4. — С. 208.